5. Віра

У фундаменті твоєї свідомості лежить віра. Сказано: «Кожному за вірою його». Але це не та віра, про яку ми говоримо, думаючи про релігію чи про Бога (і це, до речі, різні речі). Тобто коли ми говоримо про сліпу віру: мовляв, нам доводиться у щось вірити, коли в нас немає знань, а коли ми отримуємо знання, віра нам більше не потрібна. Ні, ми говоримо про віру як таку, як про вірування, підсвідомі стійкі переконання, що передують будь-якому знанню. Про віру, яка визначає основні закони нашої реальності. І тут важливо усвідомити, що ми всі, самі того, можливо, не усвідомлюючи, у щось віримо.

Хтось вірить у науку, у те, що людина – це розвинена тварина, хтось вірить у релігійні догми, у «дідуся на хмарі, який усім керує», хтось вірить у силу магічного впливу… Але більшість людей, не усвідомлюючи цього, просто вірять у те, що світ такий, яким він є, яким ми його бачимо, відчуваємо, вимірюємо, і він існує незалежно від нас, від того, що ми думаємо про нього, що ми знаємо про нього – він просто є. І коли нас не стане, він, як і раніше, буде таким самим, просто нас у ньому не буде. Це називається «об'єктивною реальністю». Але це не те, як є насправді, це просто таке вірування, глибока, неусвідомлено сприйнята в дитинстві та вкорінена звичкою, переконаність; більшість людей просто вірить у цю «об'єктивну реальність», так само, як хтось вірить у «дідуся на хмарі». Але річ у тім,

що формула «кожному – за вірою його» працює в будь-якому разі: у що ти віриш, те й отримуєш. Будь-яка віра, як будь-яка правда, сама себе підтверджує фактами зовнішньої реальності. Будь-яка.

На базовому рівні наша реальність являє собою, як кажуть фізики, квантовий суп, тобто «мішанину» з усіх можливих варіантів реальності, і тільки шаблон нашого сприйняття, те, як ми дивимося на наш світ, крізь яку призму (вірувань і переконань) ми його сприймаємо, визначає той конкретний варіант реальності, який ми проживаємо. Так, у цих варіантів є різні ймовірності здійснення. Але як говорить нам квантова концепція QBism (К'юБізм), «у твоїй реальності з найбільшою ймовірністю відбувається те, у що ти віриш (упевнений) настільки, що готовий поставити на це гроші». У твоїй реальності відбувається те, у що ти віриш, «кожному – за вірою його», а факти і знання, що їх упорядковують, – це лише наслідки, які «виринають» із квантового супу матеріальної дійсності за шаблоном нашої віри.

Іншими словами, ти весь час будеш неусвідомлено шукати й знаходити підтвердження саме тому, у що віриш. Питання, знову ж таки, лише в тому, чи робить твоя віра, твої переконання, тебе щасливим? Можливо, спочатку ти сприйняв свої вірування неусвідомлено – від мами й тата, від вихователів та вчителів, від усього свого оточення, але тепер ти можеш зробити свідомий вибір. Критично осмислити плоди, які

ти отримуєш від своїх поточних вірувань і переконань і – тепер уже свідомо – обрати те, у що тобі, насправді, хочеться вірити. Вибір віри означає вибір реальності та законів, за якими вона функціонує.

Той, хто обирає вірити в «об'єктивну реальність», автоматично підпадає під дію законів цієї реальності: обмеженість ресурсів, необхідність боротьби за них, закони конкуренції, в яких вище за мораль, етику, любов і справедливість завжди буде виживання. Виживає найсильніший. Але завжди знайдеться ще сильніший, і той, у кого менше морально-етичних обмежень. Та й він у підсумку програє – найсильнішому супротивнику – неминучій смерті. У цій реальності є лише одна гарантія – гарантія програшу, гарантія смерті як природного підсумку. А поки ти будеш неухильно йти до цього заздалегідь визначеного фіналу, ти приречений страждати, боятися і не любити. Або жити на «знеболювальних», намагаючись хоч чимось відволікти себе від болю страхів і розчарувань – їжею, сексом, розвагами, спортом, штучними іграми, різного роду курсами, тренінгами, наркотиками, алкоголем…

І це «об'єктивно». Адже в «об'єктивній реальності» так багато зовнішніх, незалежних від тебе, чинників, що розумна людина, якщо вона вірить в «об'єктивну матеріальну дійсність, яка існує незалежно від неї», просто зобов'язана відчувати страх і постійну тривогу від неможливості їх усі контролювати. У такій реальності, за визначенням, панує страх. Але

людина не може жити у вічному страху, це суперечить її істинній природі. Ось і доводиться чимось себе відволікати…

І багато хто від цього страху і страждань біжить «до Бога», до бога, який так само, як і «об'єктивна реальність», існує окремо від тебе – такий собі «дідусь на хмарі, який усім заправляє». Але це як «поганий поліцейський» і «хороший поліцейський». «Ті самі яйця, тільки в профіль». Тепер ти повинен будеш боятися його. І постійно з'ясовувати, чого хоче від тебе він. І тут з'являється безліч релігійних егрегорів, сутностей, які бажають підживитися енергією віри людей. Тому що віра – це джерело життя, віра – це канал, яким енергія передається тому, у що ти віриш. І чи віриш ти в бога, у науку, чи в третю світову, чи в президента, який усіх врятує, по суті не має значення. Ти добровільно передаєш свою життєву енергію чомусь зовні.

Це не означає, що Бога не існує. Бог існує. Бог існує як Найвищий Потенціал усього, усього сущого, всього, що коли-небудь було, є і буде, і водночас як його Джерело. І в усі часи були люди, які присвячували себе служінню цьому Найвищому Потенціалу людства і Життя в цілому, визначаючи цей Найвищий Потенціал як Безумовну Любов, Вічне Життя, що восторжествувало над смертю, Вищий Розум, Вищу Премудрість, Вищу Силу і Вищу Волю, Вищу Причину і Джерело всього, і нарешті, Вищу

Привабливість у найзагальнішому розумінні. Таких людей, які присвятили себе служінню цьому Найвищому Потенціалу, називали святими. І ці люди встановлювали свій власний позачасовий і позарелігійний контакт із цим Найвищим Потенціалом, і своїм служінням та вірою збагачували всі або якусь конкретну з Його якостей: хтось прокачував Волю (по 40 років стоячи в молитві на стовпі або на камені), хтось – Силу володіння матерією за допомогою віри («І якщо віра твоя буде як гірчичне зерно, скажеш тій горі перейти, і вона перейде за словом твоїм»), хтось стяжав Премудрість, зміцнюючи Розум і підносячи його в Дух, у Дух як Вищу форму свідомості. Хтось дисциплінував розум. Хтось виношував Свободу від страхів і обмежень тіла, тілесних залежностей. Хтось удосконалював Тіло. Хтось розширював спектр Душі. Хтось прокачував Енергію. Хтось стяжав Любов.

Так, це теж віра. Але ця віра, присвячена Цілому, Єдиному і неподільному Сущому, яка в усі часи встановлювала свій власний Живий Контакт із Живим Позачасовим Богом, вкладаючи свої досягнення в Єдину Скарбницю Духу, ця віра, Жива віра, сотворила наш із вами Найвищий Потенціал, до якого одного разу отримає доступ кожен охочий – і вже не за власними заслугами, а за Вищою Милістю, витканою із самовідданого Сумарного Подвигу цих святих людей, що за всю історію людства склалася в Образ Єдиного Бога і Його Любові до нас, Його Милості як Нашого Єдиного Батька-Матері до Своїх дітей.

І ця віра, в силу своєї всезагальності, створює колективну реальність Найвищого Потенціалу, колективну реальність Раю.

Кожен із цих людей використовував свої немочі, свою обмеженість як стартовий майданчик і нарощував силу віри та силу бажання (а бажання – це дуже важливо, як ми побачимо з наступного розділу), не відвертаючись від власної слабкості й страхів і не намагаючись забутися у «знеболювальних», як інші люди, але відкрито дивлячись їм в очі та щодня здійснюючи подвиг виходу за ці межі, присвячуючи результати цього подвигу не особисто собі, але всьому Людству, Його Найвищому Потенціалу, Тому, що ми називаємо Єдиним Богом, Єдиним Батьком-Матір'ю, Єдиним Духом, усвідомлюючи, що всі ці вищі якості досягнуть своєї критичної маси не зараз, не цієї секунди, але в майбутньому («віці прийдешньому»), у якійсь якісно Новій Свідомості, Яка одного разу усвідомить Себе Причиною всього. У Свідомості Творця.

І ось, це майбутнє настало. Одного разу – це Зараз.

Ти запитаєш, а чому не можна просто вірити в себе? Можна. Але порівняй: віру в себе як в окремо взяту істоту і віру в себе як в унікальний прояв Єдиного Бога, Єдиного Життя, що втілило Свій Найвищий Потенціал і продовжує Його розширювати кожної миті всіма Своїми унікальними

проявами, з яких кожна дитина Бога, кожен творець своєї реальності, продовжує щомиті розвивати таланти, дари, отримані ним від Єдиного Духа-Батька-Матері, і вносячи свій щоденний внесок у збільшення цього Найвищого Потенціалу, у відповідь отримуючи для себе Оновлену Версію Єдиного Найвищого Потенціалу, виплеканого всіма дітьми й частинками Єдиного Тіла в кожен момент Єдиного Зараз.

Погодься, віра в себе як в окремого носія свідомості, обмеженого своїм досвідом, і віра в Себе як в унікальний прояв Єдиного Бога, Який вбирає в Себе Єдиний Найвищий Потенціал Єдиної Позачасової Свідомості, виплеканої всім Людством, – це різні речі.

То як же повірити в Себе, в Себе як у творця своєї реальності, себе не відокремленого від Цілого, але як у бога й улюблене дитя, унікальний прояв, Єдиного Бога у твоїй унікальній людській формі?

Адже віра дуже тісно пов'язана з бажаннями. Ми віримо в те, у що хочемо вірити. І навпаки: наші бажання визначаються нашими віруваннями. Давай розберемося з животворною силою твоїх бажань.