КНИГА РУТИ 1 · Ноомі стає вдовою

1За днів, коли правили вожді, настав голод у краї; і пішов один чоловік із Вифлеєма Юдиного, щоб оселитися в країні Моав, він, і дружина його, і двоє синів його.

2Ім'я чоловіка того було Елімелех, а ім'я його дружини — Ноомі, сини ж його звалися Махлон і Хілійон — ефратяни з Вифлеєма Юдиного. І прибули вони до країни Моав, і залишилися там.

3І помер Елімелех, чоловік Ноомі; і зосталася вона з двома синами своїми.

4І взяли вони собі моавітянок за дружин: одній ім'я було Орпа, а другій — Рут; і прожили вони там близько десяти років.

5Потім і ті двоє — Махлон і Хілійон — також померли; і лишилася та жінка без обох синів своїх і без свого чоловіка.

6І підвелася вона з невістками своїми, щоб вернутися з країни Моав; бо в країні Моав вона почула, що зглянувся БОГ на народ [Ізраїля] і дав їм поживу.

7І вийшла вона з того місця, де мешкала, а з нею обидві невістки її; і рушили вони дорогою, щоб повернутися до землі Юдиної.

8Але Ноомі сказала двом невісткам своїм: «Верніться кожна до дому матері своєї. Нехай учинить БОГ милість із вами, як учинили ви з померлими та зо мною!

9Нехай дасть БОГ, щоб кожна з вас знайшла спокій у домі чоловіка!» І вона поцілувала їх на прощання. А вони зняли голос і гірко заплакали,

10і сказали їй: «Ні, ми повернемося з тобою до народу твого».

11Та Ноомі відказала: «Верніться, дочки мої! Навіщо вам іти зо мною? Хіба маю я ще синів у лоні моєму, щоб стали вони чоловіками для вас?»

12Поверніться, дочки мої, бо я надто стара, щоб мати чоловіка. Навіть якби я думала, що є для мене надія, навіть якби я цієї ночі вийшла заміж і також народила синів,

13чи чекали б ви, поки вони виростуть? Чи стримували б ви себе через них від заміжжя? О ні, дочки мої! Бо доля моя набагато гіркіша за вашу, адже рука БОГА вразила мене».

14І знову вони зняли голос та заплакали, і Орпа поцілувала свекруху свою на прощання. Рут же пригорнулася до неї.

15Тоді вона сказала: «Ось ятрівка твоя повернулася до народу свого і до своїх богів. Іди вслід за ятрівкою своєю».

16Але Рут відповіла: «Не благай мене покинути тебе, повернутися назад і не йти за тобою. Бо куди підеш ти, туди піду і я; де ночуватимеш ти, там ночуватиму і я; твій народ буде моїм народом, а твій Бог — моїм Богом.

17Де помреш ти, там помру і я, і там буду похована. Нехай так і ще більше вчинить зі мною БОГ, якщо щось, окрім смерті, розлучить мене з тобою».

18Коли [Наомі] побачила, наскільки твердо вона вирішила йти з нею, то перестала відмовляти її;

19і йшли вони вдвох, аж поки не дійшли до Вифлеєма. Коли вони прибули до Вифлеєма, все місто загомоніло від хвилювання через них. Жінки казали: «Невже це Наомі?»

20«Не кличте мене Наомі, — відповіла вона. — Кличте мене Мара, бо Шаддай вчинив долю мою вельми гіркою.

21Повною я пішла, а порожньою повернув мене БОГ. Як же ви можете звати мене Наомі, коли БОГ повівся зі мною суворо, коли Шаддай навів на мене нещастя!»

22Так повернулася Наомі з землі Моав; повернулася вона разом зі своєю невісткою Рут моавитянкою. Вони прибули до Вифлеєма на початку ячмінних жнив.