ПСАЛЬМА 78 · Відкрию уста свої в притчах

1Маскіл Асафа. Прихили вухо, народе мій, до вчення мого, наверни вухо своє до того, що я кажу.

2Я викладу тему, промовлятиму про уроки минулого —

3про те, що ми чули й пізнали, про що розповіли нам наші предки.

4Ми не втаїмо їх від їхніх дітей, сповіщаючи прийдешньому поколінню хвали БОГА і божественну могутність, та звершені чудеса.

5[Бог] встановив постанову в Якові, запровадив вчення в Ізраїлі, наказавши нашим предкам відкрити їх своїм дітям,

6щоб майбутнє покоління могло знати — діти, які ще мають народитися, — і щоб вони, своєю чергою, розповіли своїм дітям,

7аби вони покладали свою надію на Бога і не забували великих діл Божих, але дотримувалися заповідей,

8і не були подібними до своїх предків, покоління свавільного й непокірного, покоління, чиє серце було непостійним, а дух не був вірним Богові.

9Немов лучники Ефраїмові, що зрадили в день битви,

10вони не зберегли завіту Божого, вони відмовилися слідувати божественному повчанню;

11вони забули те, що було зроблено для них, і чудеса, які їм було показано.

12[Бог] звершив дива перед очима їхніх предків, у землі Єгипетській, на рівнині Цоан.

13[Бог] розсік море і провів їх крізь нього — звівши води стіною.

14[Бог] вів їх хмарою вдень і впродовж усієї ночі світлом вогню.

15[Бог] розсік скелі в пустелі і напоїв їх, немов із великої безодні.

16[Бог] вивів потоки зі скелі і змусив їх текти, як ріка.

17Та вони продовжували грішити, бунтуючи проти Всевишнього у випаленій землі.

18Випробувати Бога було в їхніх думках, коли вони вимагали їжі для себе.

19Вони говорили проти Бога, кажучи: «Чи може Бог накрити трапезу в пустелі?

20Справді, [Бог] ударив у скелю — і води потекли, потоки ринули; але чи може [Бог] дати хліб і надати м’яса для цього народу?»

21БОГ почув і запалав гнівом; вогонь спалахнув проти Якова, гнів здійнявся на Ізраїля,

22бо вони не покладали віри в Бога, не уповали на божественне спасіння.

23Тож [Бог] наказав небесам угорі, відчинив двері неба

24і дощем вилив манну на них для поживи, давши їм небесне зерно.

25Кожен споживав трапезу героя; їм було послано поживу вдосталь.

26[Бог] здвигнув східний вітер у небесах і міццю повів вітер південний.

27[Бог] дощем пролив на них м’ясо, немов порох, крилатих птахів, наче пісок морський,

28опускаючи їх усередину Божого табору, навколо божественного житла.

29Вони їли, аж поки не наситилися; їм було дано те, чого вони жадали.

30Вони ще не втомилися від пожаданого, їжа все ще була в їхніх устах,

31коли гнів Божий запалав на них. [Бог] умертвив найміцніших із них, повалив юнацтво Ізраїля.

32Попри це, вони продовжували грішити і не мали віри в Божі чудеса.

33Їхні дні скінчилися в марноті, їхні роки — в раптовій смерті.

34Коли були вражені, вони наверталися і знову шукали Бога.

35Вони згадували, що Бог — їхня скеля, Бог Всевишній — їхній Відкупитель.

36Та вони лестили [Богу] своїми устами і брехали своїми словами.

37Серця їхні були непостійні; вони були невірні завіту.

38Але [Бог], бувши милосердним, прощав провину і не вигублював — стримуючи гнів раз по раз і не даючи повного виходу такій люті —

39пам'ятаючи, що вони лише плоть,подих, що минає і не повертається.

40Як часто вони чинили зухвало в пустелі,завдавали смутку в безлюдді!

41Знову й знову випробовували вони Бога,гнівили Святого Ізраїлевого.

42Не пам'ятали вони Божої сили,дня, коли відкуплені були від ворога;

43як явив [Бог] знамення Свої в Єгипті,і чудеса Свої на полі Цоану.

44[Спершу перетворив Бог] ріки їхні на кров —і вод їхніх не могли вони пити;

45потім наслав на них рої комах, аби жерли їх,і жаб, аби губили їх;

46потім віддав урожай їхній гусені,і працю їхню — сарані;

47потім побив виноград їхній градом,і сикомори їхні — морозом;

48потім віддав градові скотину їхню,і худобу їхню — блискавицям;

49і вилив на них палаючий гнів Свій —лють, обурення, недолю,послану громаду смертоносних вісників.

50[Бог] проклав стежку Своєму гніву,і не відвернув смерті від душ їхніх,але життя їхнє віддав морові.

51[Бог] уразив усякого первістка [чоловічої статі] в Єгипті,первісток їхньої сили в наметах Хама.

52Власний Божий народ рушив, мов вівці,ведений, немов отара, в пустелі.

53[Бог] провадив їх безпечно, і не боялися вони;а ворогів їхніх покрило море.

54[Бог] привів їх до святої Своєї межі,до гори, що її придбала Божа правиця.

55[Бог] прогнав перед ними народи,оселив коліна Ізраїлеві в їхніх наметах,за мірильним шнуром відмірявши їм спадщину.

56Та вони зухвало випробовували Всевишнього Бога,і не зберігали Його божественних указів.

57Вони відступили і зрадили, як і їхні предки;відхитнулися, мов лук зрадливий.

58Вони гнівили Його своїми висотами; своїми ідолами розпалювали лють.

59Почув це Бог і розпалився гнівом — цілковито відкинувши Ізраїля.

60[Бог] покинув скинію в Шіло, намет, що був поставлений серед смертних.

61Божу могутність було віддано в полон, оту славу — до рук ворога.

62Цей народ було віддано мечу; власне Боже надбання стало предметом люті.

63Вогонь пожер їхніх юнаків, і дівиці їхні зосталися незаміжніми.

64Їхні священики полягли від меча, і вдовиці їхні не могли плакати.

65Прокинувся Владика, мов зі сну, — як воїн, що струшує хміль від вина, —

66і відкинув усіх ворогів назад, піддавши їх вічній ганьбі.

67[Бог] знехтував шатром Йосипа і коліна Єфремового не обрав.

68[Бог] обрав коліно Юди — гору Сіон, яку полюбив, —

69збудувавши Святилище Своє, як небеса, як землю, що її [Бог] утвердив навіки.

70Давида, слугу Божого, було обрано і взято від кошар овечих.

71Його приведено від дійних овець, щоб пасти народ Якова, Ізраїля, власне Боже надбання.

72Він пас їх із непорочним серцем; умілими руками провадив їх.