КНИГА ПРИПОВІСТОК СОЛОМОНОВИХ 7 · Пересторога перед блудницею

1Сину мій, уважай на мої слова; І заповіді мої збережи в собі.

2Бережи мої заповіді і живи, Моє вчення — як зіницю ока твого —

3Прив'яжи їх на пальці свої, Напиши їх на таблиці свого розуму.

4Скажи Мудрості: «Ти сестра моя», І назви Розум родичкою.

5Вона збереже тебе від чужої жінки; Від сторонньої жінки, чия мова улеслива.

6З вікна мого дому, Крізь ґрати мої, виглянув я

7І побачив серед нетямущих, Помітив серед юнаків, Юнака, позбавленого глузду.

8Він переходив вулицю поблизу її рогу, Простуючи до її дому

9У вечірніх сутінках, У темні години ночі.

10І ось жінка виходить йому назустріч, Вдягнена як розпусниця, з хитрим наміром.

11Вона метушлива та непокірна; Її ноги не тримаються дому.

12То на вулиці, то на площах, Вона чатує коло кожного рогу.

13Вона схоплює його й цілує його. Безсоромно вона промовляє до нього:

14«Я мала принести жертву примирення; Сьогодні я виконала мої обітниці.

15Тому я вийшла назустріч тобі, Шукаючи обличчя твого, і знайшла тебе.

16Я прикрасила своє ложе килимами, Покривалами З барвистого єгипетського полотна;

17Я напахтила постіль свою Миррою, алое та корицею.

18Ходи, впиваймося коханням аж до ранку; Насолоджуймося пестощами любові.

19Бо чоловіка немає вдома; Він вирушив у далеку путь.

20Він узяв із собою вузлик зі сріблом І повернеться додому аж у повню».

21Вона схиляє його великим красномовством, Зводить його м'якістю своїх вуст.

22Безрозсудно він іде слідом за нею, Немов віл, що йде на забій, Немов олень, що поспішає в пута на покарання —

23Аж поки стріла не розітне його печінки. Він — мов птах, що кидається в сильце, Не знаючи, що це коштуватиме йому життя.

24Нині ж, сини, послухайте мене;Зважайте на слова мої;

25Нехай розум твій не блукає дорогами її;Не збочуй на стежки її.

26Бо численні ті, кого повалила вона на смерть,І безліч жертв її.

27Дім її — путь до Шеолу,Що веде до внутрішніх покоїв Смерті.