КНИГА НЕЄМІЇ 5 · Неємія захищає пригноблених

1І знявся великий зойк простого народу проти своїх братів-юдеїв.

2Дехто казав: «Синів наших та дочок наших багато; мусимо здобути збіжжя, щоб їсти нам і жити!»

3Інші казали: «Мусимо заставляти поля наші, виноградники наші та доми наші, щоб здобути збіжжя на тамування голоду».

4Ще інші казали: «Ми позичили гроші під наші поля та виноградники на сплату царського податку.

5Нині ж тіло наше — як тіло братів наших, і діти наші — як їхні діти; та ось ми віддаємо синів наших і дочок наших у рабство — декотрі з наших дочок уже поневолені — і немає в нас сили, тоді як поля наші та виноградники наші належать іншим».

6І вельми запалав я гнівом, коли почув їхній зойк і ці нарікання.

7Ретельно розваживши справу, я докорив знатним та намісникам і сказав: «Чи ви стягуєте лихву з позик, виданих власному братові?» І зібрав я проти них великий натовп,

8і сказав їм: «Ми в міру сил викуповували братів наших, юдеїв, що були продані народам; невже ж ви тепер самі продаватимете рідних братів, щоб їх знову [нам] перепродували?» Вони ж мовчали, бо не знаходили, що відповісти.

9Тоді продовжив я: «Недобру справу чините ви. Чи не належить вам жити в Божому страху, щоб не давати приводу до наруги нашим ворогам — іншим народам?

10Я, родичі мої та слуги мої також маємо до них боргові вимоги на срібло та збіжжя; полишмо ж ці вимоги!

11Поверніть їм негайно їхні поля, їхні виноградники, їхні оливкові сади та їхні доми і [покиньте] вимогу стосовно срібла, збіжжя, вина та оливи, що ви з них стягували!»

12І відповіли вони: «Ми повернемо і нічого від них не вимагатимемо; учинимо так, як ти говориш». І покликав я священників, і зв'язав їх клятвою вчинити за цією обітницею.

13Також витрусив я пазуху свою і сказав: «Нехай так витрусить Бог із дому його та з маєтку його кожного й усякого, хто не виконає цієї обітниці; нехай буде він отак витрушений і спорожнений». І сказала вся громада: «Амінь!» — і хвалили БОГА. І виконав народ цю обітницю.

14До того ж, від дня, коли мене було поставлено намісником у землі Юдиній, — від двадцятого року царя Артаксеркса аж до його тридцять другого року, дванадцять років усього, — ані я, ані брати мої не споживали намісницького хліба.

15А попередні намісники, що були переді мною, обтяжували народ і брали з них на хліб та вино понад сорок шекелів срібла; навіть слуги їхні панували над народом. Я ж, зо страху Божого, так не чинив.

16Також і в роботі на цьому мурі я тримався твердо; землі ми не купували, і всі слуги мої були зібрані там на працю.

17Хоч за столом моїм бувало, серед юдеїв та начальників, сто п'ятдесят чоловіка загалом, крім тих, що приходили до нас із довколишніх народів;

18і хоч те, що готувалося на кожен день, становило: один віл, шестеро добірних овець та птиця, усе наготоване для мене, а кожних десять днів — усіляке вино в достатку, — однак я не вимагав намісницького хліба, бо служба [царська] тяжко лежала на народі цім.

19Згадай мені, о Боже мій, на благо все, що я вчинив для цього народу!