КНИГА ПЛАЧ ЕРЕМІЇ 1 · Як самотньо сидить місто!

1א передує аїну. О горе!Самотньо сидить місто,Колись велелюдне!Та, що була великою між народами,Стала мов удова;Княгиня серед краївСтала рабинею.

2ב Гірко плаче вона вночі,Її щока волога від сліз.Нема кому втішити їїЗ-поміж усіх друзів її. Усі союзники зрадили її;Вони стали її ворогами.

3ג Юдея пішла у вигнанняЧерез злигодні й тяжке гноблення;Оселившись серед народів,Вона не знайшла спочинку;Усі переслідувачі наздогнали їїУ тіснинах.

4ד Шляхи Сіону в жалобі,Без святкових прочан;Усі брами його спустошені.Священники його зітхають,Діви його сумують —Він геть невтішний!

5ה Вороги її стали панами,Супротивники її розкошують,Бо БОГ покарав їїЗа численні гріхи її;Немовлята її пішли в полонПеред лицем ворога.

6ו Відійшла від Прекрасного Сіону всяЙого колишня велич;Його провідники стали як олені,Що не знайшли пасовища;Вони могли лише безсило ступатиПеред переслідувачем.

7ז Усе дороге серцю,Чим володів за давніх часів,Згадав ЄрусалимУ дні свого лиха й скорботи,Коли народ його впав від руки ворожої,І нікому було допомогти йому;Коли вороги дивилися й глузувалиЗ його загибелі.

8ח Тяжко згрішив Єрусалим,Тому став він посміховиськом.Усі, хто захоплювався ним, зневажають його,Бо побачили ганьбу його;І він може лише зітхатиТа відвертатися геть.

9ט Нечистота її на подолі її.Вона не думала про свій кінець;Вона впала жахаюче,І нікому розрадити її.—«Поглянь, о ВІЧНИЙ, на моє горе;Як глузує ворог!»

10י Ворог простяг рукуНа все дороге їй.Вона бачила Святилище своє,Опоганене народами,Яким Ти заборонив увійтиДо громади Твоєї.

11כ Увесь народ її зітхає,Шукаючи хліба;Вони віддали скарби свої за їжу,Щоб зберегти життя.—«Поглянь, о ВІЧНИЙ, і подивись,Якою знедоленою я стала!»

12ל «Нехай це не спіткає вас, Усі, хто проходить дорогою,—Погляньте навколо і подивіться:Чи є мука, подібна до моєї,Якої завдано мені,Коли БОГ вразив менеУ цей день Свого палаючого гніву?

13מ З висоти [Бог] послав вогоньУ кістки мої,Розставив сіть для ніг моїхІ повернув мене назад—Залишивши мене спустошеною,У постійній скорботі.

14נ Ярмо провин моїх міцно зв'язане,Сплетене Його рукою;Покладене на шию мою,Воно виснажує силу мою;Владика віддав мене до рукТих, перед ким я не можу встояти.

15ס Владика серед мене відкинувУсіх витязів моїх,І скликав проти мене збори,Щоб розтрощити юнаків моїх.Немов у чавилі Владика топтавПрекрасну Діву Юду.

16ע За цим я плачу,Очі мої спливають сльозами:Бо далекий від мене будь-який утішитель,Хто міг би повернути життя душі моїй;Діти мої спустошені,Бо ворог переміг».

17פ Сіон простягає руки свої,Немає в неї втішителя; БОГ покликав проти ЯковаВорогів його звідусіль довкола;Єрусалим став між ними відринутим.

18צ «Праведний БОГ,Бо я повстала проти Його повелінь.Почуйте ж, усі народи,І погляньте на муку мою:Мої діви та мої юнакиПішли в полон!»

19ק Взивала я до друзів моїх, Та вони зрадили мене.Мої священники й мої старійшиниЗгинули в місті,Коли шукали їжі,Щоб зберегти життя своє.

20ר Поглянь, о ВІЧНИЙ, на скорботу мою!Серце моє краяться від болю,Я знаю, як тяжко завинила, Не корившись.Назовні меч сіє смерть;У господі — мор.

21ש Почули вони, як я зітхаю,Та не було кому втішити мене;Усі вороги мої почули про біду мою і зраділи.Бо це Твоє діяння:Ти навів день, яким погрожував.О, нехай уподібняться вони мені!

22ת Нехай усе зло їхнє постане перед Тобою,І вчини з ними так,Як учинив Ти зі мноюЗа всі провини мої.Бо тяжких зітхань моїх безліч,І серце моє знемогло».