КНИГА СУДДЇВ 20 · Рішення громади

1Тоді вирушили всі сини Ізраїля — від Дана до Беер-Шеви і [із] ґілеадської землі — і громада зібралася як один, перед БОГОМ у Міцпі.

2І всі проводирі народу, [і] всі коліна Ізраїля постали у зборах Божого народу, 400 000 піших воїнів. —

3Почули сини Веніямина, що сини Ізраїля зійшлися до Міцпи. — І сказали сини Ізраїля: «Скажіть нам, як сталося це лиходійство?»

4І той левіт, чоловік убитої жінки, відповів: «Я та моя наложниця прийшли до Ґів'а, що у Веніямина, заночувати.

5Але жителі Ґів'а повстали проти мене. Вони оточили вночі дім навколо мене; вони мали намір убити мене, а мою наложницю збезчестили так, що вона померла.

6Тоді я взяв свою наложницю, розрубав її на частини і розіслав їх по всій землі спадку Ізраїля. Бо вчинили вони ганебне безчестя і розпусту в Ізраїлі.

7Ось, усі ви — сини Ізраїля; дайте слово і пораду тут і зараз!»

8Тоді весь народ підвівся як один і проголосив: «Ніхто з нас не піде до свого намету, і ніхто не повернеться до дому свого!

9А ось що ми вчинимо з Ґів'а: [підемо] на неї за жеребом.

10І візьмемо з усіх колін Ізраїля по десять чоловік із сотні, по сотні з тисячі й по тисячі з десяти тисяч, щоб доставити поживу для війська, — щоб воно пішло проти Ґів'а Веніяминової за все те безчестя, яке вона вчинила в Ізраїлі».

11І зібралися всі мужі Ізраїля проти цього міста, з'єднані як один чоловік.

12І послали коліна Ізраїлеві мужів по всьому коліну Веніяминовому, кажучи: «Що це за лихо сталося серед вас?

13А тепер видайте тих негідників, що в Ґів'а, аби ми вбили їх і викорінили зло з Ізраїля». Та веніяминівці не схотіли послухати голосу братів своїх, синів Ізраїлевих.

14І зібралися сини Веніяминові з міст до Ґів'а, щоб вийти на битву проти синів Ізраїлевих.

15І налічено було того дня синів Веніяминових із міст двадцять шість тисяч бійців, окремо від мешканців Ґів'а, з яких налічено сімсот добірних воїнів;

16з усього цього війська — сімсот добірних бійців — були лівшами. Кожен із них метав із пращі каменем у волосину і не хибив.

17А мужів Ізраїлевих, окрім Веніямина, налічено було чотириста тисяч бійців, і кожен із них — воїн.

18І встали вони, і пішли до Бетелю, і запитали Бога; і сказали сини Ізраїлеві: «Хто з нас піде першим на битву проти синів Веніяминових?» І відповів БОГ: «Юда — першим».

19І піднялися сини Ізраїлеві вранці, і отаборилися навпроти Ґів'а.

20І вийшли мужі Ізраїлеві на битву проти синів Веніяминових; і вишикувалися мужі Ізраїлеві до бою проти них коло Ґів'а.

21Але вийшли сини Веніяминові з Ґів'а і вразили того дня в Ізраїлі двадцять дві тисячі бійців.

22Та військо — мужі Ізраїлеві — підбадьорилося і знову вишикувалося до бою на тому самому місці, що й першого дня.

23Бо сходили сини Ізраїлеві й плакали перед БОГОМ аж до вечора. І запитували вони БОГА: «Чи ставати нам знову до битви з братами нашими, синами Веніяминовими?» І відповів БОГ: «Ідіть проти них».

24І рушили сини Ізраїля проти синів Веніямина другого дня.

25Але сини Веніямина вийшли проти них із Гіви другого дня і поклали на землю з синів Ізраїля ще вісімнадцять тисяч чоловік, усі вони були воїнами.

26Тоді всі сини Ізраїля і весь народ вирушили й прийшли до Бетеля, і сиділи там, плачучи перед БОГОМ. Постили вони того дня до вечора і принесли цілопалення та мирні жертви перед БОГОМ.

27І запитали сини Ізраїля БОГА (бо там перебував за тих днів Ковчег Заповіту Божого,

28а Пінхас, син Елеазара, сина первосвященника Аарона, служив перед Ним у ті дні), промовляючи: «Чи виходити нам знову на бій проти братів наших, синів Веніямина, чи припинити?» І відповів БОГ: «Ідіть, бо завтра Я віддам їх у ваші руки».

29І поставив Ізраїль засідки навколо Гіви з усіх боків.

30І вийшли сини Ізраїля проти синів Веніямина третього дня і вишикувалися проти Гіви до битви, як і раніше.

31І ринулися сини Веніямина назустріч війську, і були відтягнені від міста на дороги, з яких одна веде до Бетеля, а інша — до Гіви. І почали вони, як і раніше, вражати насмерть декого з війська у відкритому полі, близько тридцяти чоловік з Ізраїля.

32І подумали сини Веніямина: «Вони зазнають поразки перед нами, як і спершу». Але сини Ізраїля надумали: «Утікаймо та відведімо їх від міста на дороги».

33І всі інші з боку Ізраїля піднялися зі своїх місць і стали до бою біля Ваал-Тамара, тоді як ізраїльська засідка ринулася зі свого місця в Мааре-Ґеві.

34Так 10 000 добірного війська з усього Ізраїля прийшли на південь від Ґів'ї, і битва була лютою. Перш ніж вони збагнули, що лихо наближається,

35БОГ розгромив веніяминівців перед Ізраїлем. Того дня ізраїльтяни вразили 25 100 веніяминівців, і всі вони були воїнами.

36Тоді веніяминівці збагнули, що вони розбиті. Бо решта людей Ізраїля поступилася місцем веніяминівцям, покладаючись на засідку, яку вони влаштували проти Ґів'ї.

37Одна засідка швидко розгорнулася проти Ґів'ї, а інша засідка рушила вперед і витяла все місто мечем.

38Умовний час був узгоджений рештою людей Ізраїля з тими, що в засідці: коли величезний стовп диму здійметься з міста,

39решта людей Ізраїля мала обернутися до битви. Веніямин почав з того, що вразив на смерть близько 30 чоловіків з боку Ізраїля, і вони думали: «Вони розбиті перед нами, як і в попередній битві».

40Та коли стовп, димовий стовп, почав здійматися з міста, веніяминівці озирнулися назад — і ось усе місто сходило димом до неба!

41І тепер сторона Ізраїля обернулася, а сторону Веніямина охопив жах, бо збагнули вони, що лихо спіткало їх.

42Вони відступили перед силою Ізраїля дорогою до пустині, де битва наздогнала їх; тим часом ті, що з міст, винищували їх посеред неї.

43Вони оточили веніяминівців, переслідували їх і топтали [від] Менухи аж до місця навпроти Ґів'ї на сході.

44Того дня полягло 18 000 веніяминівців, і всі вони — мужі хоробрі.

45Вони повернули й утекли до пустині, до Скелі Ріммон; але [ізраїльтяни] винищили на дорогах ще 5 000 і, невідступно женучися за ними аж до Ґідому, вразили ще 2 000.

46Так число полеглих того дня веніяминських воїнів склало 25 000, і всі вони були мужами хоробрими.

47Але 600 інших повернули й утекли до пустині, до Скелі Ріммон; і перебували вони коло Скелі Ріммон чотири місяці.

48Ті ж, хто був на боці Ізраїля, тим часом вернулися до решти веніяминівців і віддали їх мечу — міста, людей, худобу — все, що зоставалося. Зрештою, вони спалили вогнем усі міста, які ще лишалися.