КНИГА ЙОВА 14 · Йов сумує через неминучість смерті

1Людина, народжена від жінки, короткоденна й пересичена тривогами,

2Цвіте, як квітка, і в'яне, зникає, мов тінь, і не зостається.

3Чи на такого Ти звертаєш Свій погляд? Чи підеш Ти на суд зі Мною?

4Хто може чисте вивести з нечистого? Ніхто!

5Дні її визначені; Тобі відоме число її місяців; Ти поклав їй межу, якої вона не перейде.

6Відвернися від неї, щоб вона мала спокій, доки, мов наймит, не завершить свій день.

7Бо для дерева є надія; якщо воно зрубане, то відновиться знову, і паростки його не скінчаться.

8Якщо постаріє в землі його корінь, і в поросі завмре його пень,

9Від подиху води воно розпукнеться і пустить гілля, немов молоде деревце.

10Але людина знемагає і помирає; згасає людське створіння — і де воно?

11Спливають води з моря, і річка міліє та всихає.

12Так і кожен із нас ляже і більше не встане — доки стоять небеса, не прокинеться, лише тоді збудиться зі сну.

13О, якби Ти заховав мене в Шеолі, приховав мене, доки мине Твій гнів, призначив мені час, щоб згадати про мене!

14Коли помре людина, чи оживе знову? Увесь час моєї служби я б чекав, аж доки прийде мені заміна.

15Ти покликав би — і я відповів би Тобі; Ти зглянувся б над ділом Своїх рук.

16Тоді Ти не лічив би моїх кроків і не чатував би на мій гріх.

17Запечатаний був би в мішечку мій переступ; Ти покрив би моє беззаконня.

18Тануть гори й розсипаються; скелі зриваються зі свого місця.

19Вода стирає каміння; зливи змивають земний порох; так і Ти губиш надію смертного,

20Ти долаєш його навіки, і він зникає; Ти змінюєш його вигляд і відсилаєш геть.

21Діти його досягають честі, і він не знає того;Вони принижені, і він не відає того.

22Він відчуває лише біль своєї плоті,І дух його тужить у ньому.