ДРУГА КНИГА САМУЇЛОВА 19 · Йоав докоряє Давидові

1Цар був приголомшений. Він піднявся до горішньої світлиці над брамою й заплакав, ридаючи на ходу такими словами: «Сину мій Авесаломе! О сину мій, сину мій Авесаломе! Якби ж то я помер замість тебе! О Авесаломе, сину мій, сину мій!»

2Йоаву сповістили, що цар плаче й сумує за Авесаломом.

3І перемога того дня обернулася на жалобу для всього війська, бо того дня військо почуло, що цар побивається за своїм сином.

4І крадькома входило військо того дня до міста, як крадеться засоромлене військо, що втекло з битви.

5Цар же закрив своє обличчя і вголос кликав: «О сину мій Авесаломе! О Авесаломе, сину мій, сину мій!»

6І прийшов Йоав до царя в його покої та сказав: «Сьогодні ти посоромив усіх своїх слуг, які цього дня врятували твоє життя, і життя твоїх синів та дочок, і життя твоїх дружин та наложниць,

7показавши любов до тих, хто ненавидить тебе, і ненависть до тих, хто любить тебе. Бо ти ясно показав сьогодні, що воєначальники та воїни для тебе ніщо. Я певен: якби Авесалом був сьогодні живий, а всі ми мертві, тобі це було б до вподоби.

8Тепер же встань, вийди й заспокой своїх слуг! Бо клянуся БОГОМ: якщо ти не вийдеш, жоден чоловік не зостанеться з тобою на ніч; і це буде для тебе більшим лихом, ніж усе лихо, що спіткало тебе від юності твоєї й донині».

9Тоді цар устав і сів у брамі; і коли всьому війську сповістили, що цар сидить у брамі, все військо постало перед царем. А ізраїльтяни повтікали до своїх домівок.

10І весь народ по всіх колінах Ізраїлевих сперечався: декотрі казали: «Цар урятував нас від рук ворогів наших, і він визволив нас із рук филистимлян; а тепер мусив утікати з краю через Авесалома.

11Але Авесалом, якого ми помазали над собою, поліг у битві; чому ж тепер ви зволікаєте, замість того щоб повернути царя?»

12І чутка всього Ізраїля дійшла до царя в його оселю. Тоді цар Давид послав до священиків Садока та Авіятара сказати: «Промовте до старійшин Юди так: „Чому ви маєте бути останніми, щоб повернути царя до його палацу?

13Ви — мої брати, моя власна плоть і кров! Чому ж ви маєте бути останніми, щоб супроводжувати царя назад?“

14А Амасі скажіть так: „Ти — моя власна плоть і кров. Нехай так учинить зі мною Бог і ще додасть, якщо ти не станеш воєначальником моїм назавжди замість Йоава!“»

15Так прихилив [Амаса] серця всього ополчення Юдиного без супротиву; і послали вони звістку цареві: «Повернися з усіма твоїми слугами».

16І вирушив цар у зворотну путь, і прибув до Йордану; а люди Юдині прийшли до Гілґалу, щоб зустріти царя й переправити царя через Йордан.

17І поспішив Шімеї, син Ґери, веніяминянин із Бахуріма, і зійшов з ополченням Юдиним назустріч цареві Давидові,

18у супроводі тисячі веніяминян. А Ціва, слуга Дому Саулового, разом із п'ятнадцятьма своїми синами й двадцятьма рабами своїми, поспішив до Йордану поперед царя

19коли здійснювалася переправа, щоб переправити дім царя і вчинити все, що Йому завгодно. А Шімей, син Ґери, упав перед царем, коли той мав переходити Йордан.

20І сказав він до царя: «Нехай не полічить мені мій пан за провину і не згадує кривди, яку вчинив раб твій у той день, коли мій пан цар виходив із Єрусалима; нехай Ваша Величність не бере того до серця.

21Бо знає раб твій, що він згрішив; і ось я прийшов сьогодні перший з усього Дому Йосипа, щоб вийти назустріч моєму панові царю».

22Тоді озвався Авішай, син Церуї, і сказав: «Хіба за це не має бути покараний смертю Шімей, який зневажив помазаника БОГА?»

23Та Давид сказав: «Що мені до вас, сини Церуї, що ви стаєте мені на перешкоді сьогодні? Чи ж належить померти сьогодні бодай одному ізраїльтянину? Хіба я не знаю, що сьогодні я знову цар над Ізраїлем?»

24І сказав цар до Шімея: «Ти не помреш»; і поклявся йому цар.

25Мефівошет, онук Саула, також зійшов назустріч цареві. Він не доглядав ніг своїх, не підстригав вусів своїх і не прав одежі своєї від того дня, коли цар пішов, аж до дня, коли той повернувся з миром.

26І коли він прибув [із] Єрусалима назустріч цареві, запитав його цар: «Чому ти не пішов зі мною, Мефівошете?»

27Він же відповів: «Мій пане царю, мій власний слуга обманув мене. Твій раб казав: осідлаю собі осла, сяду на нього й поїду з Вашою Величністю, — бо раб твій кульгавий.

28[Ціва] звів наклеп на раба твого перед моїм паном царем. Але мій пан цар — як ангел БОГА; чини ж так, як угодно очам твоїм».

29Бо всі члени дому мого батька заслуговували лише смерті від мого пана царя; проте ти настановив раба твого серед тих, що їли за твоїм столом. Яке ж іще право маю я звертатися далі до Вашої Величності?

30І сказав йому цар: «Не треба говорити більше. Я велю, щоб ти і Ціва поділили маєток».

31І сказав Мефівошет цареві: «Нехай він забере все, коли вже мій пан цар повернувся з миром до свого дому».

32А Барзіллай ґілеадянин зійшов з Роґеліму і пішов до Йордану з царем, щоб провести його за Йордан.

33Барзіллай же був дуже старий, вісімдесяти років віку; і він забезпечував царя їжею під час його перебування в Маханаїмі, бо був мужем вельми заможним.

34І сказав цар Барзіллаю: «Перейди зі мною, і я буду дбати про тебе в Єрусалимі поруч із собою».

35Та сказав Барзіллай цареві: «Скільки ж іще літ життя зосталося мені, щоб іти з Вашою Величністю до Єрусалима?

36Мені тепер вісімдесят років. Чи можу я розрізнити між добрим і лихим? Чи може раб твій відчути смак того, що їсть і п’є? Чи зможу я ще слухати співи співаків та співачок? Навіщо ж рабові твоєму бути й далі тягарем для мого пана царя?

37Раб твій міг лиш трохи перейти за Йордан із Вашою Величністю! Навіщо Вашій Величності винагороджувати мене так щедро?

38Дозволь рабові твоєму повернутися, і нехай я помру в моєму місті, коло гробу мого батька і моєї матері. Але ось раб твій Кімгам; нехай він перейде з моїм паном царем, і вчини для нього так, як бачиш за добре».

39І сказав цар: «Кімгам перейде зі мною, і я вчиню для нього так, як бачиш за добре; і все, чого забажаєш від мене, я зроблю для тебе».

40Усі війська перейшли Йордан; і коли цар був готовий перейти, поцілував цар Барзіллая і попрощався з ним; і [Барзіллай] повернувся до свого дому.

41Цар вирушив далі до Ґілґалу, і Кімгам ішов із ним; і всі юдейські воїни та частина ізраїльського війська переправили царя.

42Тоді весь загін Ізраїля прийшов до царя — і сказав цареві: «Чому наші брати, загін Юди, викрали тебе і переправили царя та його дім через Йордан, разом з усіма людьми Давида?»

43Сторона Юди відповіла стороні Ізраїля: «Тому що цар — наш родич! Чому це має обурювати вас? Хіба ми з'їли щось, що належить цареві? Чи дав він нам якісь дари?»

44Та сторона Ізраїля відповіла стороні Юди: «Ми маємо десять часток у царі, і в Давиді також маємо більше, ніж ви. Чому ж тоді ви зневажили нас? Хіба не ми першими запропонували повернути нашого царя?» Однак сторона Юди взяла гору над стороною Ізраїля.