ДРУГА КНИГА САМУЇЛОВА 14 · Повернення Авесалома до Єрусалима

1Йоав, син Церуї, бачив, що думки царя були про Авесалома;

2тож послав Йоав до Текоа і привів звідти жінку мудру. І сказав їй: «Удай, ніби ти в жалобі; вдягни жалобну одежу і не намащуйся оливою; і поводься як жінка, що вже довгий час тужить за померлим.

3Іди до царя і скажи йому так і так». І сказав їй Йоав, що мовити.

4Прийшла жінка з Текоа до царя, впала долілиць на землю і вклонилася ниць. І вигукнула вона: «Порятуй, о царю!»

5Цар спитав її: «Що тобі?» І вона відповіла: «Ой леле, я жінка-вдова, помер мій чоловік.

6У раби твоєї було двоє синів. Зчепилися обоє в полі, де нікому було їх розборонити, і вдарив один одного та й убив його.

7І ось уся родина повстала проти твоєї раби й каже: “Видай того, хто вбив свого брата, і ми віддамо його на смерть за дущу його брата, якого він убив, хай навіть і знищимо спадкоємця”. Так згаснуть останні жарини, що залишилися мені, і не полишать чоловікові моєму ані імені, ані останку на лиці землі».

8Сказав цар жінці: «Іди додому. Я дам наказ заради тебе».

9І сказала жінка з Текоа цареві: «Владико мій царю, на мені хай буде провина і на батьківському домі моїм; Ваша Величність же і престол його безвинні».

10Цар сказав: «Якщо хтось говоритиме щось проти тебе, приведи його до мене, і він більше не потурбує тебе ніколи».

11Вона відповіла: «Нехай згадає Ваша Величність ВІЧНОГО, Бога свого, і стримає месника за кров, охочого до згуби, щоб не був убитий мій син». І сказав він: «Як живий БОГ, ані волосина твого сина не впаде на землю».

12Тоді жінка сказала: «Будь ласка, дозволь рабі твоїй промовити ще слово до мого пана царя». «Говори», — сказав цар.

13І сказала жінка: «Чому ж ти задумав подібне проти Божого народу? Промовляючи цей присуд, Ваша Величність сам себе засуджує тим, що Ваша Величність не повертає власного вигнанця.

14Усі ми мусимо померти; ми — мов вода, вилита на землю, яку годі зібрати. Бог не забере життя в того, хто складає задуми, аби ніхто не залишався вигнаним.

15І причина, чому я прийшла сказати ці слова цареві, моєму панові, — це те, що люди налякали мене. Раба твоя подумала: „Поговорю я з Вашою Величністю; можливо, Ваша Величність учинить за проханням своєї раби.

16Бо Ваша Величність напевно погодиться визволити свою рабу з рук кожного, [хто прагнув би] відітнути і мене, і мого сина від Божої спадщини“.

17Раба твоя думала: „Нехай слово мого пана царя принесе розраду; бо мій пан цар — мов ангел Божий, розуміючи все, добре й лихе“. Нехай же ВІЧНИЙ, Бог твій, буде з тобою».

18У відповідь цар сказав жінці: «Не приховуй від мене нічого, про що я запитаю тебе!» Жінка відповіла: «Нехай мій пан цар говорить».

19І запитав цар: «Чи не Йоав у спілці з тобою в усьому цьому?» Жінка відповіла: «Як жива душа твоя, пане мій царю, це саме так, як говорить володар мій цар. Так, раб твій Йоав наказав мені, і саме він сказав рабі твоїй усе, що вона мала промовити.

20Щоб приховати справжню мету цієї справи, раб твій Йоав учинив це. Володар мій мудрий, мов ангел Божий, і знає все, що діється на землі».

21Тоді сказав цар Йоаву: «Я зроблю це. Іди ж і поверни мого юнака Авесалома».

22І впав Йоав обличчям на землю, і вклонився ниць. І поблагословив Йоав царя і мовив: «Сьогодні раб твій знає, що знайшов благовоління в очах твоїх, пане мій царю, бо Ваша Величність виконала прохання раба свого».

23І вирушив Йоав негайно до Ґешуру, і привів Авесалома до Єрусалима.

24Але цар сказав: «Нехай він іде просто до свого дому і не з'являється перед моє обличчя». І пішов Авесалом просто до свого дому, і не з'явився перед царя.

25І не було в усьому Ізраїлі іншого такого чоловіка, настільки славного своєю вродою, як Авесалом; від підошви ноги його і до тімені голови його не було на ньому вади.

26Коли ж він стриг волосся своє — а доводилося йому стригти його щороку, бо воно ставало занадто важким для нього, — то важило волосся голови його двісті шекелів царською вагою.

27Було в Авесалома троє синів і дочка на ім'я Тамар; вона була жінкою вродливою.

28І прожив Авесалом у Єрусалимі два роки, не з'являючись перед царем.

29Тоді покликав Авесалом Йоава, щоб послати його до царя, але Йоав не захотів прийти до нього. Послав він по нього і вдруге, та той не захотів прийти.

30Тож сказав [Авесалом] слугам своїм: «Погляньте, Йоавове поле поруч із моїм, і в нього там ячмінь. Підіть і запаліть його вогнем». І слуги Авесаломові запалили поле вогнем.

31І прийшов Йоав негайно до дому Авесалома й сказав йому: «Чому твої слуги запалили моє поле вогнем?»

32Відповів Авесалом Йоавові: «Я посилав по тебе, аби ти прийшов сюди; я хотів послати тебе до царя сказати [від мого імені]: “Нащо покинув я Ґешур? Краще було б мені й далі бути там. Тепер же дозволь мені постати перед царем; і якщо є на мені якась вина, нехай він віддасть мене смерті!”»

33І прийшов Йоав до царя та сповістив йому; тоді покликав той Авесалома. Він прийшов до царя і впав долілиць на землю перед царем. І поцілував цар Авесалома.