ДРУГА КНИГА САМУЇЛОВА 13 · Амнон і Тамар

1І сталося по якомусь часі: мав Авесалом, син Давидів, уродливу сестру на ім’я Тамар, і закохався в неї Амнон, син Давидів.

2І був Амнон так пригнічений через [єдинокровну] сестру свою Тамар, що аж заслаб; бо була вона незайманою, і здавалося Амнонові неможливим що-небудь із нею вчинити.

3І мав Амнон приятеля на ім’я Йонадав, сина Шім’ї, Давидового брата; і був Йонадав чоловіком вельми мудрим.

4Він запитав його: «Чому ти такий знеможений, о царевичу, ранок у ранок? Чи не скажеш мені?» Амнон відповів: «Я закоханий у Тамар, сестру мого брата Авесалома!»

5І сказав йому Йонадав: «Ляж у постіль свою й прикинься хворим. Коли ж прийде батько твій провідати тебе, скажи йому: „Нехай прийде сестра моя Тамар і нагодує мене. Нехай приготує вона їжу перед очима моїми, щоб я міг бачити, і нехай подасть її мені“».

6І ліг Амнон, і прикинувся хворим. Прийшов цар провідати його, і сказав Амнон цареві: «Нехай прийде сестра моя Тамар і приготує перед очима моїми двоє коржів, і нехай принесе їх мені».

7І послав Давид вістку до Тамар у палац: «Піди, будь ласка, до дому твого брата Амнона і приготуй йому їжу».

8І пішла Тамар до дому брата свого Амнона, а він лежав у постелі. Вона взяла тісто, замісила, виліпила коржі перед його очима і спекла їх.

9Вона взяла сковороду й виклала [коржі], але Амнон відмовився їсти і звелів усім відійти. І коли всі інші відійшли,

10сказав Амнон Тамарі: «Занеси їжу всередину й нагодуй мене». І взяла Тамар коржі, які приготувала, і занесла їх своєму братові всередину.

11Та коли вона подала їх йому, він схопив її і сказав їй: «Ходи, ляж зо мною, сестро».

12Вона ж сказала йому: «Ні, брате. Не силуй мене. Не чинять бо такого в Ізраїлі! Не чини такого безчестя!

13Куди ж понесу я сором мій? А ти, ти станеш мов один із нечестивців в Ізраїлі! Благаю, промов до царя; він бо не відмовить тобі у мені».

14Та він не схотів слухати її; він здолав її і силою ліг із нею.

15Тоді зненавидів її Амнон превеликою ненавистю; справді, ненависть його до неї була більша за пристрасть, яку мав до неї. І сказав їй Амнон: «Геть звідси!»

16Вона ж благала його: «Будь ласка, не чини цього зла; вигнати мене було б іще гірше за перше зло, що ти вчинив мені». Та він не схотів її слухати.

17Він покликав свого юного слугу і сказав: «Виведи цю жінку геть з-перед очей моїх і засунь двері за нею».—

18А була на ній пишна одежа, бо в таке вбрання за звичаєм одягалися дівчата, царські дочки..—І вивів її слуга на вулицю, і засунув двері за нею.

19І посипала Тамар попелом голову свою, і роздерла пишну одежу, що була на ній; поклала вона руки на голову свою й пішла, голосно ридаючи дорогою.

20І сказав їй брат її Авесалом: «Чи не брат твій Амнон був із тобою? Нині ж, сестро, мовчи про це; він брат твій. Не картай себе цим». І зосталася Тамар у домі брата свого Авесалома, покинута.

21Коли ж цар Давид почув про все це, він був вельми засмучений.

22Авесалом не мовив до Амнона ні слова, ні доброго, ні лихого; бо зненавидів Авесалом Амнона за те, що той збезчестив сестру його Тамар.

23Два роки потому, коли в Авесалома стригли отари у Ваал-Хацорі, що поблизу Єфрема, запросив Авесалом усіх царських синів.

24І прийшов Авесалом до царя та й мовив: «Ось у слуги твого стрижуть отари. Чи зволить Твоя Величність і наближені твої піти зі слугою твоїм?»

25Та відповів цар Авесаломові: «Ні, сину мій. Не личить нам усім іти, аби не бути тобі тягарем». Він наполягав, але той не схотів іти й попрощався з ним.

26Тоді сказав Авесалом: «У такому разі нехай піде з нами брат мій Амнон». На це цар відповів: «Він не піде з тобою».

27Та наполягав Авесалом, і відпустив він із ним Амнона та всіх інших царевичів.

28І дав Авесалом своїм слугам такі накази: «Пильнуйте, і коли Амнон звеселиться від вина і я скажу вам: Уразьте Амнона! — вбийте його! Не бійтеся, бо це ж я даю вам наказ. Дійте рішуче, мов мужі хоробрі!»

29І вчинили слуги Авесалома з Амноном так, як наказав Авесалом; після чого всі інші царевичі сіли кожен на свого мула й повтікали.

30Вони були ще в дорозі, коли дійшла чутка до Давида, що Авесалом убив усіх царевичів, і що жоден із них не вцілів.

31Тоді підвівся цар, роздер одежу свою й ліг на землю, і всі наближені його стояли поруч у роздертому одязі.

32Але Йонадав, син Шимеї, брата Давидового, озвався й мовив: «Хай мій пан не гадає, буцімто всіх юних царевичів убито. Тільки Амнон мертвий; бо це було вирішено Авесаломом відтоді, як збезчещено було сестру його Тамар».

33Тож нехай мій пан цар ані на мить не думає, що всі князі мертві; один лише Амнон помер».

34Тим часом Авесалом утік. Вартовий на чатах звів очі й побачив великий натовп, що йшов дорогою позаду нього, зі схилу пагорба.

35Йонадав сказав цареві: «Дивись, князі прийшли! Усе сталося так, як і казав слуга твій».

36Щойно він скінчив говорити, як увійшли князі й гірко заголосили; і Давид, і всі сановники його також плакали невтішно.

37Авесалом утік і прибув до Талмая, сина Аммігудового, царя Ґешурського. І [цар Давид] тужив за сином своїм довгий час.

38Авесалом, який утік до Ґешуру, пробув там три роки.

39І цар Давид) царя» (тобто царський гнів; пор. Екл. 10.4), у якому разі перша половина вірша могла б перекладатися як «І лють царя Давида на Авесалома вщухла.» умлівав тугою за Авесаломом, бо [цар] уже втішився щодо смерті Амнона.