ПЕРВА КНИГА САМУЇЛОВА 20 · Йонатан допомагає Давидові

1Давид утік із Найоту в Рамі; він прийшов до Йонатана і сказав: «Що я зробив, у чому мій злочин і в чому моя провина перед батьком твоїм, що він шукає життя мого?»

2Він же відповів: «Боронь Боже! Ти не помреш. Мій батько не робить нічого, великого чи малого, не відкривши цього мені; чому ж би батько мій мав таїти від мене цю справу? Не бути цьому!»

3Давид ще заприсягнувся: «Твій батько добре знає, що я знайшов ласку в очах твоїх, і постановив: хай Йонатан не довідається про це, щоб не засмутився. Але як живий БОГ і як жива душа твоя, між мною та смертю лише крок».

4Йонатан сказав Давидові: «Чого б ти не забажав, я зроблю це для тебе».

5Давид же сказав Йонатанові: «Ось завтра новий місяць, і я маю сидіти з царем за трапезою. Відпусти ж мене, і я сховаюся в полі до третього вечора.

6Якщо батько твій помітить мою відсутність, то скажи: “Давид випросив у мене дозвіл збігати до свого рідного міста, Вифлеєма, бо там щорічне жертвоприношення для всього роду”.

7Якщо він скаже: “Добре”, раб твій у безпеці; якщо ж спалахне гнівом, знай, що він вирішив заподіяти [мені] лихо.

8Яви ж вірність слузі твоєму, бо ти ввів слугу твого в завіт БОГА з собою. А якщо я винен, убий мене сам, та не змушуй мене повертатися до твого батька».

9Йонатан відповів: «Не говори так! Якщо б я довідався, що мій батько вирішив убити тебе, невже я не сповістив би тебе про це?»

10Давид сказав Йонатанові: «Хто ж сповістить мене, якщо батько твій відповість тобі суворо?»

11Йонатан сказав Давидові: «Ходімо у відкрите поле»; і вийшли вони обоє в поле.

12І сказав Йонатан до Давида: «Клянуся ВІЧНИМ, Богом Ізраїля! Я вивідаю в батька мого о цій порі завтра [чи] на третій день; і якщо [його відповідь] буде прихильною до Давида, я негайно пошлю до тебе й відкрию це тобі.

13Але якщо батько мій наміряє вчинити тобі зло, нехай БОГ учинить так Йонатанові і ще додасть, якщо я [не] відкрию це тобі й не відпущу тебе, щоб ти врятувався неушкодженим. Нехай БОГ буде з тобою — як [Бог] був раніше з батьком моїм.

14І чи не явиш ти мені вірність БОЖУ, поки я живий; а якщо я помру,

15не відверни ніколи вірності твоєї від дому мого — навіть тоді, коли БОГ винищить кожного з ворогів Давидових з лиця землі».

16Так склав Йонатан союз із домом Давидовим; і нехай БОГ покарає ворогів Давида!»

17І Йонатан з любові до Давида знову закляв його, бо полюбив його, як саму душу свою.

18І сказав йому Йонатан: «Завтра новомісяччя; і тебе спохопляться, бо місце твоє залишиться порожнім.

19Тож післязавтра зійди аж до того місця, де ти ховався минулого разу, і залишся коло каменя Езел.

20А я пущу три стріли побіч нього, ніби стріляючи в ціль,

21і накажу хлопцеві: „Іди, знайди стріли“. Якщо я гукну хлопцеві: „Гей! стріли по цей бік від тебе“, будь певний і приходь, бо тобі безпечно і немає лиха — як живий БОГ!

22Але якщо я скажу юнакові: „Гей! стріли далі за тобою“, тоді відійди, бо БОГ відсилає тебе.

23Щодо слова ж, яке ми мовили один одному, нехай БОГ буде [свідком] між тобою й мною навіки».

24Давид сховався в полі. Настав новий місяць, і сів цар споживати трапезу.

25Коли цар посів своє звичне місце коло стіни, Йонатан устав, а Авнер сів поруч Саула; місце ж Давида лишалося порожнім.

26Того дня, проте, Саул нічого не сказав. «Це випадковість, — подумав він. — Він, напевне, нечистий і ще не очистився».

27Але другого дня після нового місяця місце Давида знову було порожнім. Тож сказав Саул до сина свого Йонатана: «Чому син Єссеїв не прийшов на трапезу ні вчора, ні сьогодні?»

28Йонатан відповів Саулові: «Давид дуже просив мене відпустити його до Вифлеєма.

29Він сказав: „Відпусти мене, благаю, бо в нашому місті родинне свято, і покликав мене на нього мій брат. Зроби мені ласку, дозволь мені відлучитися, щоб побачити рідних моїх“. Ось чому він не прийшов до царського столу».

30І запалав гнів Саула на Йонатана. «Ти, сину перекірливої, свавільної жінки! — вигукнув він. — Хіба я не знаю, що ти став на бік сина Єссеєвого — на свій сором і на сором наготи матері твоєї!

31Бо доки син Єссеїв живе на землі, не встоїш ані ти, ані царство твоє. Тож тепер пішли й приведи його до мене, бо він приречений на смерть».

32Але Йонатан озвався й мовив до батька свого: «За що йому вмирати? Що він учинив?»

33Тоді кинув Саул у нього списа, щоб уразити його; і збагнув Йонатан, що батько його твердо намірився вбити Давида.

34Йонатан підвівся з-за столу в лютому гніві. Він не споживав їжі другого дня нового місяця, бо сумував за Давидом і тому, що батько принизив його.

35Уранці Йонатан вийшов у поле на зустріч із Давидом у супроводі малого хлопця.

36Він сказав хлопцеві: «Біжи вперед і шукай стріли, що я пускатиму». І коли хлопець побіг, він пустив стріли далі повз нього.

37Коли ж хлопець прибіг на місце, де впали пущені Йонатаном стріли, Йонатан гукнув хлопцеві: «Гей, стріли ж далі за тобою!»

38І Йонатан гукнув услід хлопцеві: «Швидко, квапся, не зупиняйся!» І зібрав Йонатанів хлопець стріли та повернувся до свого пана.—

39Хлопець нічого не підозрював; лише Йонатан і Давид знали змову.—

40Йонатан віддав спорядження своєму хлопцеві й сказав йому: «Віднеси це назад до міста».

41Коли хлопець пішов, Давид вийшов зі своєї схованки з боку Неґеву. Він упав ниць на землю і низько вклонився тричі. Вони поцілували один одного і плакали разом; Давид плакав довше.

42Йонатан сказав Давидові: «Іди з миром! Бо ми вдвох поклялися один одному в ім'я БОГА: “Нехай БОГ буде [свідком] між тобою і мною, і між потомством твоїм і моїм навіки!”»