ПЕРВА КНИГА САМУЇЛОВА 17 · Виклик Ґоліята

1Филистимляни зібрали свої війська для битви; вони скупчилися біля Сохо, що в Юди, і отаборилися в Ефес-Даммімі, між Сохо та Азекою.

2Саул та решта ізраїльського стану зібралися й отаборилися в долині Ела. Вони вишикували бойові лави супроти филистимлян,

3де филистимляни стояли на одному пагорбі, а Ізраїль стояв на протилежному пагорбі; і ущелина була поміж ними.

4І виступив уперед єдиноборець із филистимського війська; ім’я йому було Голіят із Ґату, а на зріст був він шість ліктів і п’ядь.

5На голові в нього був мідний шолом, і зодягнений він був у лускатий панцир — мідний панцир вагою у п’ять тисяч шекелів.

6Мав він мідні наколінники на ногах і мідний дротик, [закинутий] за плечі.

7Ратище списа його було мов ткацький вал, а залізне вістря списа його важило шістсот шекелів; і щитоносець ішов попереду нього.

8Він зупинився і гукнув до лав Ізраїля, і мовив їм: «Навіщо вам виходити, стаючи до битви? Хіба я не филистимлянин [єдиноборець], а ви — слуги Саулові? Виберіть собі мужа, і нехай він зійде проти мене.

9Якщо він подужає мене в двобої та вб’є мене, то станемо ми вашими рабами; та якщо я подужаю його і вб’ю його, ви будете нашими рабами і служитимете нам».

10І додав филистимлянин: «Нині кинув я виклик лавам Ізраїля. Дайте мені чоловіка, і побиймося разом!»

11Коли Саул і ввесь Ізраїль почули ці слова филистимлянина, вони сторопіли і вельми вжахнулися.

12Давид же був сином одного ефратянина з Вифлеєма Юдиного, на ім'я Єссей. Було в нього вісім синів, і за днів Саула цей чоловік був уже старий, похилого віку.

13Троє найстарших синів Єссея пішли й рушили за Саулом на війну. Імена ж трьох його синів, що пішли на війну, були: первісток Еліав, другий за ним Авінадав, а третій Шамма;

14Давид же був наймолодший. Троє найстарших пішли за Саулом,

15і Давид ходив туди й назад від Саула, щоб пасти отару свого батька у Вифлеємі.

16А филистимлянин виходив уранці та ввечері, і ставав упродовж сорока днів.

17І сказав Єссей своєму синові Давидові: «Візьми для братів своїх ефу цього смаженого зерна та оцих десять хлібин, і віднеси хутчій до табору своїм братам.

18А цих десять голівок сиру занеси їхньому тисяцькому. Довідайся про здоров'я братів своїх і візьми від них якийсь знак».

19Саул же, і брати, і всі інші на боці Ізраїля були в долині Ела, у війні проти филистимлян.

20І встав Давид рано-вранці, залишив отару на сторожа, узяв [припаси] й рушив, як наказав йому батько його Єссей. І прибув він до обозу, коли військо якраз виходило на бойові лави, зчиняючи бойовий клич.

21І вишикувалися Ізраїль та филистимляни, лава проти лави.

22І залишив Давид свою ношу в доглядача обозу, побіг до бойової лави та підійшов привітати своїх братів.

23Коли він говорив із ними, єдиноборець, на ім’я Голіят, филистимлянин із Ґату, виступив уперед із лав филистимських і промовив ті самі слова, що й перше; і Давид почув його.

24Коли всі з боку Ізраїля побачили того чоловіка, вони втекли в жаху.

25І говорили з боку Ізраїля: «Чи бачите ви того чоловіка, що виходить? Бо виходить він, щоб зневажати Ізраїль! Того, хто вб’є його, цар винагородить великим багатством; він також віддасть за нього свою дочку і звільнить від повинностей дім батька його в Ізраїлі».

26І запитав Давид людей, які стояли біля нього: «Що буде вчинено тому, хто вб’є цього филистимлянина і зніме ганьбу з Ізраїля? Бо хто цей необрізаний филистимлянин, що насмілюється зневажати лави живого Бога?»

27І військо переказало йому тими самими словами те, що буде вчинено тому, хто вб’є його.

28Коли Еліяв, його найстарший брат, почув, як він говорить до тих людей, запалав Еліяв гнівом на Давида й сказав: «Чому ти прийшов сюди, і на кого покинув тих небагатьох овець у пустелі? Я знаю твою зухвалість і твоє нахабство: ти прийшов, щоб дивитися на битву!»

29Та Давид відповів: «Що ж я зробив тепер? Я лише запитав!»

30І відвернувся він від нього до іншого й поставив те саме запитання, і військо дало йому ту саму відповідь, що й перше.

31Те, що говорив Давид, було почуте й переказане Саулові, і той повелів привести його.

32І сказав Давид Саулові: «Нехай ні в кого мужність не занепадає. Твій слуга піде й битиметься з тим филистимлянином!»

33Але Саул сказав до Давида: «Не можеш ти піти проти того філистимлянина, щоб битися з ним, бо ти лише хлопчина, а він — воїн від юності своєї!»

34І відказав Давид Саулові: «Раб твій пас вівці батька свого, і коли приходив лев або ведмідь та забирав ягня з отари,

35то я гнався за ним, і бив його, і визволяв із пащі його; а якщо він нападав на мене, я хапав його за бороду, вражав його і вбивав.

36І лева, і ведмедя вбивав раб твій; і з цим необрізаним філистимлянином станеться те саме, що й з ними, бо він зневажив бойові лави живого Бога».

37«ГОСПОДЬ, — вів далі Давид, — Який урятував мене від лева й ведмедя, врятує мене й від цього філистимлянина». — «Іди, — сказав Саул до Давида, — і нехай ГОСПОДЬ буде з тобою!»

38І вдягнув Саул Давида у свої шати, поклав йому на голову бронзовий шолом і надів на нього броньований панцир.

39І підперезався Давид мечем його поверх шат своїх і спробував ходити, бо не звик до того. І сказав Давид до Саула: «Я не можу ходити в цьому, бо не звик». І зняв це Давид із себе.

40Він узяв свого палицю, вибрав собі кілька гладеньких каменів із потоку, поклав їх у кишеню своєї пастушої торби і, з пращею в руці, пішов назустріч філистимлянинові.

41Філистимлянин тим часом підходив усе ближче до Давида, а попереду нього йшов його щитоносець.

42Коли філистимлянин глянув і побачив Давида, то сповнився презирства до нього, бо той був лиш юнаком, рум’яним та вродливим з лиця.

43І гукнув філистимлянин до Давида: «Хіба ж я пес, що ти йдеш на мене з киями?» І прокляв філистимлянин Давида своїми богами;

44І сказав филистимлянин Давидові: «Підійди до мене, і я віддам тіло твоє птахам небесним та звірам польовим».

45Давид же відповів филистимлянинові: «Ти йдеш проти мене з мечем, списом і дротиком; а я йду проти тебе в ім'я ГОСПОДА Саваота, Бога полків Ізраїлевих, Якого ти зневажив.

46Цього самого дня ГОСПОДЬ віддасть тебе в мої руки. Я вб'ю тебе й відсічу тобі голову; і віддам трупи табору филистимського птахам небесним та звірам земним. І вся земля дізнається, що є Бог в Ізраїлі.

47І вся ця громада дізнається, що ГОСПОДЬ дарує перемогу не мечем і списом. Бо це битва ГОСПОДА, і Він віддасть вас у наші руки».

48Коли ж филистимлянин знову почав насуватися назустріч йому, Давид швидко побіг до лінії бою назустріч филистимлянинові.

49Давид опустив руку в сумку, дістав звідти камінь і метнув із пращі. Він улучив филистимлянинові в лоб; камінь увіп'явся йому в лоб, і той упав долілиць на землю.

50Так подужав Давид филистимлянина пращею та каменем; він уразив його й убив його. Меча в Давида не було;

51тому Давид підбіг, став над филистимлянином, схопив його меч, витяг його з піхов і ним добив його та відсік йому голову. Коли ж филистимляни побачили, що їхній богатир мертвий, вони кинулися втікати.

52Тоді мужі Ізраїля та Юди знялися з бойовим кличем і гналися за филистимлянами аж до Гаю та до брам Екрона; і падали смертельно поранені филистимляни дорогою до Шаараїма, аж до Ґата й до Екрона.

53Тоді повернулися ізраїльтяни з погоні за филистимлянами й розграбували їхній табір.

54Давид же взяв голову филистимлянина й приніс її до Єрусалима, а зброю його поклав у своєму наметі.

55Коли Саул побачив Давида, що виходив на битву з филистимлянином, він запитав у свого воєначальника Авнера: «Чий син цей юнак, Авнере?» І відповів Авнер: «Як жива душа твоя, Ваша Величносте, я не знаю».

56«Тож довідайся, чий син цей юнак», — звелів цар.

57І коли Давид повернувся, убивши филистимлянина, Авнер узяв його й привів до Саула, і голова филистимлянина була ще в руці його.

58І сказав йому Саул: «Чий син ти, юначе?» І Давид відповів: «Син слуги твого Єссея, віфлеємлянина».