ПЕРВА КНИГА ЦАРІВ 3 · Молитва Соломона про мудрість

1Соломон поріднився з фараоном, царем Єгипту, узявши дочку фараона, і ввів її до Міста Давидового [щоб жити там], доки не завершив будувати дім свій, і Дім БОГА, і мур довкола Єрусалима.

2Народ же й далі приносив жертви на узвишшях, бо аж до того часу не було збудовано дому для Імені БОГА.

3І полюбив Соломон БОГА, тримаючись звичаїв батька свого Давида, проте й він приносив жертви та палив кадило на узвишшях.

4І пішов цар до Ґівона, аби принести там жертву, бо то було найбільше узвишшя; тисячу цілопалень приніс Соломон на тому жертовнику.

5У Ґівоні БОГ явився Соломонові в нічному видінні, і сказав Бог: «Проси, що Мені дати тобі?»

6І сказав Соломон: «Ти вчинив превелику милість із рабом Твоїм, моїм батьком Давидом, бо він ходив перед Тобою у вірності, праведності й чистоті серця. І зберіг Ти для нього цю велику милість, давши йому сина, який сидить на престолі його, як це є нині.

7І нині, ВІЧНИЙ мій Боже, Ти настановив Свого раба царем замість мого батька Давида; а я — хлопча молоде, без досвіду в проводі.

8І раб Твій перебуває посеред Твого народу, який Ти обрав, народу настільки численного, що його не злічити й не зрахувати.

9Даруй же Своєму рабові розум чуйний, щоб судити Твій народ і розпізнавати між добром та злом; бо хто спроможен судити цей великий Твій народ?»

10І було до вподоби, що Соломон просив про це,

11І сказав йому Бог: «За те, що ти попросив цього — не попросив для себе довгого життя, не попросив багатства, не попросив життя ворогів твоїх, але попросив проникливості, щоб чинити правосуддя, —

12Я нині вчиню за твоїм словом. Я дарую тобі мудрий і проникливий розум; нікого, подібного до тебе, не було раніше, і не постане подібний до тебе знову.

13І Я також дарую тобі те, чого ти не просив, — і багатство, і славу на всі дні твого життя, подібних до яких не мав жоден цар.

14І Я також дарую тобі довге життя, якщо ти ходитимеш Моїми путями й дотримуватимешся Моїх законів та заповідей, як чинив батько твій Давид».

15Тоді Соломон прокинувся: це був сон! Він пішов до Єрусалима, став перед Ковчегом Завіту Владики, приніс жертви цілопалення та склав мирні жертви; і вчинив він бенкет для всіх своїх вельмож.

16Згодом дві блудниці прийшли до царя і стали перед ним.

17І сказала перша жінка: «Благаю, мій володарю! Я та ця жінка живемо в одному домі; і я народила дитину, коли вона була в домі.

18На третій день після моїх пологів ця жінка також народила дитину. Ми були самі; нікого іншого не було з нами в домі, тільки ми вдвох у домі.

19Уночі дитина цієї жінки померла, бо вона лягла на неї.

20Вона встала серед ночі і взяла мого сина від боку мого, коли слугиня твоя спала, і поклала його до своїх грудей; а мертвого свого сина поклала до моїх грудей.

21Коли ж я встала вранці, щоб нагодувати мого сина, аж ось він мертвий; та коли я пильно придивилася до нього вранці, то це був не той син, якого я народила».

22А інша жінка мовила: «Ні, живий — це мій син, а мертвий — твій!» Та перша наполягала: «Ні, мертвий хлопчик — твій, а мій — живий!» І продовжували вони сперечатися перед царем.

23І мовив цар: «Одна каже: „Це мій син, живий, а мертвий — твій“; а друга каже: „Ні, мертвий хлопчик — твій, а мій — живий“».

24Тоді дав цар наказ: «Принесіть мені меча». І принесли меч перед царя,

25і сказав цар: «Розрубайте живе дитя надвоє і віддайте половину одній, а половину другій».

26Та жінка, чий син був живий, благала царя, бо охопило її жалісливе співчуття до свого сина. «Благаю, мій пане, — скрикнула вона, — віддайте їй живе дитя, тільки не вбивайте його!» Інша ж наполягала: «Нехай не буде ні твоїм, ні моїм; розрубайте його!»

27Тоді цар озвався: «Віддайте живе дитя їй, — промовив він, — і не позбавляйте його життя; вона — його мати».

28Коли ж увесь Ізраїль почув про суд, який звершив цар, перейнялися вони благоговінням перед царем; бо бачили, що мав він Божественну мудрість, щоб чинити правосуддя.