ПЕРВА КНИГА ЦАРІВ 2 · Останні настанови Давида Соломонові

1Коли життя Давида добігало кінця, він дав настанову синові своєму Соломонові, кажучи:

2«Я йду дорогою всієї землі; ти ж будь на чолі — якщо діятимеш із рішучістю.

3Бережи заповіт ВІЧНОГО, Бога твого, ходячи Божими шляхами і дотримуючись Божих законів, заповідей, постанов та повчань, як записано у Вченні Мойсея, щоб ти мав успіх в усьому, за що братимешся, і скрізь, куди б не звернувся.

4Тоді БОГ виконає Свою обітницю, дану щодо мене: “Якщо твої нащадки будуть обачними у своїй поведінці і ходитимуть переді Мною у вірності, всім серцем своїм і всією душею своєю, рід твій на престолі Ізраїля ніколи не урветься!”

5Крім того, ти знаєш, що вчинив мені Йоав, син Церуї, що заподіяв він двом воєначальникам війська Ізраїля — Авнерові, синові Нера, та Амасі, синові Єтера: він убив їх, проливши кров війни у мирний час, заплямувавши пояс на стегнах своїх і сандалі на ногах своїх кров'ю війни.

6Тож учини за своєю мудрістю і подбай про те, щоб його сивина не зійшла до Шеолу в мирі.

7Але з синами Барзіллая ґілеадита вчини милосердно: нехай вони будуть серед тих, хто споживає їжу за твоїм столом, бо вони прихилилися до мене, коли я втікав від твого брата Авесалома.

8Також при тобі залишається Шімеї, син Ґери, веніяминівець із Бахуріма. Він нечувано зневажив мене, коли я прямував до Маханаїма; та він вийшов назустріч мені до Йордану, і я присягнув йому БОГОМ: “Я не віддам тебе мечу”».

9Тож не лишай його непокараним; бо ти чоловік мудрий і знатимеш, як учинити з ним, щоб звести його сивину до Шеолу в крові».

10І спочив Давид із батьками своїми, і був похований у Місті Давидовому.

11А часу царювання Давидового над Ізраїлем було сорок років: у Хевроні царював він сім років, а в Єрусалимі царював тридцять і три роки.

12І сів Соломон на престолі Давида, батька свого, і міцно утвердилося царство його.

13І прийшов Адонія, син Хаґґіти, до Вірсавії, матері Соломонової. Вона ж сказала: «Чи з миром приходиш?» Він же відповів: «З миром»;

14і додав: «Маю я слово до тебе». Вона ж сказала: «Говори».

15І сказав він: «Ти знаєш, що царство належало мені, і весь Ізраїль звертав свій погляд на мене, щоб я царював. Та повернулося царство й перейшло до мого брата, бо від БОГА воно дісталося йому.

16А тепер я маю одне прохання до тебе; не відмов мені». Вона ж сказала: «Говори».

17Він же відповів: «Скажи, будь ласка, цареві Соломону — бо він тобі не відмовить, — нехай дасть мені Авішаґ шунамітянку за дружину».

18«Добре, — сказала Вірсавія, — я поговорю про тебе з царем».

19І прийшла Вірсавія до царя Соломона, щоб говорити з ним про Адонію. І встав цар їй назустріч, і вклонився їй, та й сів на свій престол; і поставили престол для цариці-матері, і сіла вона праворуч від нього.

20Вона ж сказала: «Маю одне мале прохання до тебе, не відмов мені». Цар же відповів: «Проси, Мати; я не відмов тобі».

21Тоді вона сказала: «Нехай буде дана Авішаґ шунамітянка братові твоєму Адонії за дружину».

22Цар відповів своїй матері: «Навіщо ти просиш Авішаґ шунамітку для Адонії? Проси для нього й царство! Бо він мій старший брат, і на його боці священик Авіятар та Йоав, син Церуїн».

23І поклявся цар Соломон БОГОМ, кажучи: «Нехай те й те вчинить зі мною Бог і ще додасть, якщо порушення цієї справи не коштуватиме Адонії його життя!

24А тепер, як живий БОГ, Який утвердив мене й посадив мене на престол мого батька Давида і Який створив йому дім, як обіцяв, — сьогодні ж Адонія буде відданий смерті!»

25І наказав Соломон Бенаї, синові Єгояди, і той уразив Адонію, і він помер.

26А священикові Авіятару цар сказав: «Іди до Анатоту, у свій маєток! Ти заслуговуєш на смерть, але цього разу я не страчу тебе, бо ти носив Ковчег мого Владики БОГА перед моїм батьком Давидом і тому, що ти ділив усі злигодні, яких зазнав мій батько».

27І усунув Соломон Авіятара від його служіння священика БОГА, здійснивши тим слово, яке БОГ промовив у Шіло про дім Елія.

28Коли ця вістка дійшла до Йоава, то втік він до Намету БОГА й схопився за роги жертовника, — бо Йоав схилявся до Адонії, хоч і не схилявся до Авесалома.

29І донесли цареві Соломону, що Йоав утік до Намету БОГА і що він там, коло жертовника; і послав Соломон Бенаю, сина Єгояди, кажучи: «Іди й уразь його».

30І ввійшов Беная до Намету БОГА і сказав йому: «Так сказав цар: Вийди!» А той відповів: «Ні! Я помру тут». І доніс Беная цареві, що Йоав відповів так і так,

31І сказав цар: «Зроби так, як він сказав: убий його й поховай його, і зніми з мене та з дому мого батька провину за кров невинних, яку пролив Йоав.

32Так поверне БОГ вину за його кров на його власну голову, бо без відома мого батька він уразив мечем двох мужів, праведніших і достойніших за нього — Авнера, сина Нера, воєначальника Ізраїля, та Амасу, сина Єтера, воєначальника Юди.

33Нехай провина за їхню кров спаде на голову Йоава та на нащадків його навіки, а Давидові та нащадкам його, дому його та престолу його нехай буде благословення від БОГА повік».

34І пішов Беная, син Єгояди, і вразив його, і вбив його; і був він похований у своєму домі в пустині.

35На його місце цар настановив Бенаю, сина Єгояди, над військом, а на місце Евіятара цар настановив священника Садока.

36Тоді цар покликав Шім'ї і сказав йому: «Збудуй собі дім в Єрусалимі і живи там — і не виходь звідти ніколи й нікуди інде.

37Того самого дня, коли ти вийдеш і перейдеш потік Кедрон, твердо знай, що неодмінно помреш; кров твоя буде на твоїй власній голові».

38«Справедливе це слово, — сказав Шім'ї цареві, — як сказав мій пан цар, так і вчинить твій раб». І жив Шім'ї в Єрусалимі довгий час.

39Через три роки двоє рабів Шім'ї втекли до царя Ахіша, сина Маахи, царя Ґата. І сповістили Шім'ї: «Ось твої раби в Ґаті».

40Тоді Шім'ї осідлав свого осла і вирушив до Ахіша в Ґат, щоб розшукати своїх рабів; і повернувся Шім'ї з Ґата зі своїми рабами.

41І сповістили Соломона, що Шімеї пішов із Єрусалима до Ґата й повернувся,

42і покликав цар Шімеї та сказав йому: «Чи не заклинав я тебе БОГОМ і не попереджав тебе: „Того самого дня, коли вийдеш і підеш кудись, достеменно знай, що ти помреш“, і чи не сказав ти мені: „Справедливо; я приймаю“?

43Чому ж не дотримався ти клятви перед БОГОМ і наказу, який я дав тобі?»

44І сказав цар далі до Шімеї: «Ти знаєш усе зло, яке ти дуже добре пам'ятаєш, що заподіяв ти батькові моєму Давидові. Нині ж звертає БОГ твоє злочинство на твою власну голову.

45А цар Соломон буде благословенний, і престол Давида буде утверджений перед БОГОМ навіки».

46І дав цар наказ Бенаї, синові Єгояди, і той вийшов і вразив Шімеї, і той помер. Так утвердилося царство в руках Соломона.