ПЕРВА КНИГА МОЙСЕЯ 43 · Повернення до Єгипту з Веніаміном

1Але голод у тій землі був тяжкий.

2І коли з'їли вони припаси, що принесли з Єгипту, їхній батько сказав їм: «Підіть знову, купіть нам трохи їжі».

3Та Юда сказав йому: «Той чоловік суворо застеріг нас, кажучи: “Не показуйтеся перед обличчям моїм, якщо вашого брата не буде з вами”.

4Якщо ти відпустиш нашого брата з нами, ми підемо і купимо тобі їжі;

5але якщо ти не відпустиш його, ми не підемо, бо той чоловік сказав нам: “Не показуйтеся перед обличчям моїм, якщо вашого брата не буде з вами”».

6І сказав Ізраїль: «Навіщо ви заподіяли мені таке лихо, сказавши тому чоловікові, що маєте ще брата?»

7Вони відповіли: «Адже той чоловік пильно розпитував про нас і про рід наш, кажучи: “Чи живий ще батько ваш? Чи маєте ще брата?” І ми відповіли йому згідно з цими словами. Хіба ж могли ми знати, що він скаже: “Приведіть вашого брата сюди”?»

8Тоді Юда сказав своєму батькові Ізраїлю: «Відпусти отрока під мою опіку, і вирушаймо в дорогу, щоб ми жили й не померли — і ти, і ми, і наші діти.

9Я сам поручуся за нього; з мене домагайся його: якщо я не приведу його назад до тебе і не поставлю перед тобою, то буду винним перед тобою повік.

10Бо якби ми не зволікали, то вже двічі туди й назад обернулися б».

11Тоді їхній батько Ізраїль сказав їм: «Якщо вже так має бути, то зробіть ось що: візьміть у ваші мішки добірних плодів цієї землі та віднесіть тому чоловікові в дарунок — трохи бальзаму й трохи меду, пахощів і ладану, фісташок та мигдалю.

12І візьміть із собою подвійне срібло, а срібло, повернене в отворах ваших мішків, віднесіть назад із собою; можливо, то була помилка».

13Візьміть і брата вашого; і негайно вертайтеся до того чоловіка.

14І нехай Ел Шаддай схилить того чоловіка до милосердя до вас, щоб він відпустив вам іншого вашого брата, а також Веніямина. А що до мене, якщо вже мені осиротіти, то осиротію».

15І взяли ті люди той дарунок, і взяли вони з собою вдвічі більше срібла, а також Веніямина. І вирушили вони до Єгипту, де постали перед Йосипом.

16Коли Йосип побачив з ними Веніямина, він сказав до управителя свого дому: «Введи тих людей до дому; заколи тварину й приготуй, бо опівдні вони обідатимуть — зі мною».

17І вчинив той чоловік так, як сказав Йосип: він увів тих людей до Йосипового дому.

18Та люди ті злякалися того, що їх уведено до Йосипового дому. «Певне, — думали вони, — через срібло, повернене до наших мішків першого разу, нас уведено всередину як привід напасти на нас і схопити нас як рабів, разом з нашими в’ючними тваринами».

19Тож підійшли вони до управителя дому Йосипа і заговорили до нього біля входу до дому.

20«Будь ласкав, пане мій, — сказали вони, — ми вже сходили раніше одного разу, щоб придбати їжі.

21Але коли ми прибули на нічліг і відкрили наші мішки, ось — срібло кожного в отворі мішка його, срібло наше сповна. Тож ми принесли його назад із собою.

22І інше срібло принесли ми з собою, щоб придбати їжі. Ми не знаємо, хто поклав те срібло до наших мішків».

23Він же відповів: «Мир вам; не бійтеся. Ваш Бог, Бог батька вашого, певно, поклав скарб у ваші мішки для вас. Вашу платню я отримав». І вивів він до них Симеона.

24Тоді управитель увів тих людей до Йосипового дому; він дав їм води омити ноги їхні, і дав він корму ослам їхнім.

25І розклали вони дари свої, очікуючи приходу Йосипа опівдні, бо почули, що мали обідати там.

26Коли Йосип прийшов додому, піднесли вони йому дари, які внесли з собою до дому, низько вклоняючись перед ним до землі.

27Він привітав їх і мовив: «Як ся має ваш старий батько, про якого ви говорили? Чи він іще у доброму здоров’ї?»

28Вони відповіли: «Гаразд рабові твоєму, нашому батькові; він іще у доброму здоров’ї». І вони вклонилися й упали ниць.

29Озирнувшись довкола, він побачив брата свого Веніямина, сина матері своєї, і запитав: «Чи це ваш наймолодший брат, про якого ви говорили мені?» І додав: «Нехай Бог буде милостивий до тебе, сину мій».

30З цим поспішив Йосип геть, бо охопило його почуття до брата свого і був він на межі сліз; він зайшов до покою і плакав там.

31Потім він умив обличчя своє, знову вийшов і — вже стримавши себе — дав наказ: «Подавайте їжу».

32І подали йому окремо, і їм окремо, і єгиптянам, що їли з ним, окремо; бо не могли єгиптяни обідати з євреями, оскільки це гидота для єгиптян.

33Коли їх посадовили за його велінням, від найстаршого за порядком старшинства його до наймолодшого за порядком молодості його, ці люди дивилися один на одного в подиві.

34І подавали їм частки зі столу його; частка ж Веніяминова була в кілька разів більша, ніж у будь-кого іншого. І пили вони вдосталь із ним.