ПЕРВА КНИГА МОЙСЕЯ 42 · Брати Йосипа вирушають до Єгипту

1Коли Яків побачив, що є запаси хліба в Єгипті, він сказав своїм синам: «Чому ви дивитеся один на одного?

2Ось я чую», — повів він далі, — «що є запаси в Єгипті. Зійдіть і придбайте для нас запасів звідти, щоб ми жили і не померли».

3І десятеро братів Йосипа зійшли, щоб дістати запаси зерна в Єгипті;

4бо Веніямина, брата Йосипового, Яків не послав із братами його, бо боявся, щоб не спіткало його лихо.

5Так сини Ізраїля були серед тих, що прийшли придбати хліба, бо голод поширився на землю Ханаанську.

6А Йосип був візиром тієї землі; саме він роздавав хліб усьому народові землі. І прийшли брати Йосипа та вклонилися йому низько, обличчям до землі.

7Коли Йосип побачив братів своїх, він упізнав їх; проте повівся з ними як чужинець і говорив до них суворо. Він запитав їх: «Звідки ви прийшли?» І вони відповіли: «Із землі Ханаанської, щоби придбати їжі».

8Бо хоч Йосип і впізнав братів своїх, вони не впізнали його.

9Згадавши сни, які він бачив про них, Йосип сказав їм: «Ви вивідувачі, ви прийшли розгледіти наготу землі».

10Та вони сказали йому: «Ні, мій пане! Воістину, раби твої прийшли придбати їжі.

11Усі ми — сини одного чоловіка; ми чесні; раби твої ніколи не були вивідувачами!»

12І сказав він їм: «Ні, ви прийшли розгледіти наготу землі!»

13І відповіли вони: «Ми, раби твої, були дванадцятьма братами, синами одного чоловіка в землі Ханаанській; і ось, наймолодший нині з батьком нашим, а одного вже немає».

14Але Йосип сказав їм: «Це саме те, що я говорив вам, кажучи: ви — вивідувачі!

15Цим ви будете випробувані: клянуся життям фараона, ви не вийдете звідси, якщо тільки не прийде сюди наймолодший брат ваш!

16Пошліть одного з вас, і нехай він приведе вашого брата, ви ж залишайтеся замкненими, щоб випробувані були слова ваші, чи є правда в вас. А якщо ні, то, клянуся життям фараона, ви — вивідувачі!»

17І посадив він їх під варту на три дні.

18На третій день Йосип сказав їм: «Зробіть це — і житимете, бо я Бога боюся.

19Якщо ви люди чесні, нехай один із братів ваших залишиться ув’язненим у домі вашої варти, а ви йдіть, віднесіть хліб для голодуючих родин ваших;

20але приведіть до мене вашого наймолодшого брата, щоб підтвердилися слова ваші і щоб ви не померли». І вчинили вони так.

21І говорили вони один одному: «Справді, ми караємося за брата нашого, бо ми бачили душевний відчай його, коли він благав нас, та не послухали. Ось тому й спіткала нас ця біда».

22Тоді Рувим відповів їм і сказав: «Чи не говорив я вам: „Не грішіть проти отрока“? Але ви не послухали. І ось, за кров його надходить відплата».

23Вони ж не знали, що Йосип розуміє, бо між ним і ними був тлумач.

24І відвернувся він від них, і заплакав. Але повернувся до них і говорив із ними; і взяв з-поміж них Симеона, і зв’язав його перед їхніми очима.

25Тоді Йосип наказав наповнити їхні мішки зерном, і повернути срібло кожного до його мішка, і дати їм харчів на дорогу; і вчинено було їм так.

26І навантажили вони зерно на своїх ослів, та й пішли звідти.

27Коли ж один із них відкрив свого мішка, аби дати корму своєму ослові на ночівлі, то побачив срібло своє просто в отворі свого мішка.

28І сказав він своїм братам: «Повернено моє срібло! Ось воно в моєму мішку!» І завмерло серце їхнє, і, тремтячи, зверталися вони один до одного, кажучи: «Що ж це Бог учинив нам?»

29І прийшли вони до свого батька Якова в землю Ханаанську, і розповіли йому про все, що спіткало їх, кажучи:

30«Той чоловік, володар тієї землі, говорив із нами суворо й звинуватив нас у вивідуванні землі.

31І сказали ми йому: „Ми чесні; ми ніколи не були вивідувачами!

32Було нас дванадцятеро братів, синів одного батька; та одного вже немає, а наймолодший нині з нашим батьком у землі Ханаанській“.

33Та той чоловік — володар тієї землі — сказав нам: „З цього пізнаю, що ви чесні: зоставте одного з братів ваших зі мною, а для ваших зголоднілих родин візьміть поживи та й ідіть.

34І приведіть вашого наймолодшого брата до мене, щоб знав я, що ви не вивідувачі, що ви чесні. Тоді поверну я вам вашого брата, і ви вільно зможете пересуватися цією землею“».

35І сталося, як спорожняли вони свої мішки, аж ось у мішку кожного — вузлик зі сріблом його! І побачили вони та їхній батько оті вузлики зі сріблом, і вжахнулися.

36І сказав їм їхній батько Яків: «Мене ви повсякчас осирочуєте: Йосипа вже нема, і Симеона нема, а тепер ви й Веніямина хочете забрати. Усе це звалилося на мене!»

37Тоді сказав Рувим до свого батька: «Убий двох синів моїх, якщо я не поверну його тобі. Віддай його під мою опіку, і я поверну його тобі».

38Та він сказав: «Мій син не піде з вами, бо брат його помер, і зостався він один. Якщо спіткає його лихо в дорозі, якою ви йдете, то зведете ви мою сиву голову з горем до Шеолу».