ПЕРВА КНИГА МОЙСЕЯ 31 · Яків утікає від Лавана

1І почув він слова синів Лаванових, які казали: «Яків забрав усе, що належало батькові нашому, і з того, що було батька нашого, надбав усе це багатство».

2Побачив також Яків, що поводження Лавана з ним було вже не таким, як колись.

3Тоді БОГ сказав до Якова: «Повернися до краю предків своїх — туди, де ти народився, — і Я буду з тобою».

4І послав Яків покликати Рахіль та Лію в поле, де була його отара,

5і сказав їм: «Я бачу, що поводження батька вашого зі мною вже не таке, як колись; але Бог батька мого був зі мною.

6Ви ж самі знаєте, що я всією силою своєю служив батькові вашому;

7а батько ваш ошукував мене й переміняв мою плату раз за разом. Та Бог не дав йому вчинити мені зла.

8Якщо він казав так: “Крапчасті будуть твоєю платою”, — то вся отара котилася крапчастими; а якщо казав так: “Смугасті будуть твоєю платою”, — то вся отара котилася смугастими.

9І забрав Бог худобу батька вашого та й дав її мені.

10«Одного разу, о порі спаровування отари, мав я сон, у якому побачив, що цапи, які парувалися з отарою, були смугасті, крапчасті та плямисті.

11І в сні ангел Божий промовив до мене: “Якове!” — “Ось я”, — відповів я.

12І сказав ангел: “Зверни пильну увагу: всі цапи, що паруються з отарою, смугасті, крапчасті та плямисті; бо Я бачив усе, що Лаван чинить тобі.

13Я — Бог Бет-Елу, де помазав ти пам'ятного стовпа і де склав Мені обітницю. Тепер встань, вийди з цієї землі та повернися до рідного краю свого”».

14Тоді відповіли йому Рахіль та Лія, кажучи: «Чи є ще в нас частка у спадщині дому нашого батька?

15Справді, за чужих уважає він нас, відколи продав нас і геть спожив плату за нас.

16Воістину, все багатство, яке Бог відібрав у нашого батька, належить нам і дітям нашим. Отож тепер учини достоту так, як Бог сказав тобі».

17Тоді Яків посадовив дітей своїх та жінок своїх на верблюдів;

18і погнав усю худобу свою і все багатство своє, що його надбав, худобу з маєтности своєї, що набув у Паддан-Арамі, щоб іти до батька свого Ісаака до землі Ханаанської.

19Тим часом Лаван пішов був стригти овець своїх, і Рахіль викрала віщі ідоли свого батька.

20Яків же тримав у невіданні Лавана арамея, не сказавши йому, що втікає,

21і втік з усім, що мав. Незабаром перейшов він Євфрат і попрямував до гірського краю Ґілеад.

22На третій день Лаванові сповістили, що Яків утік.

23Тоді взяв він родичів своїх із собою і гнався за ним дорогу семи днів, і наздогнав його в гірському краї Ґілеад.

24Та Бог з'явився Лаванові арамею уві сні вночі й сказав йому: «Стережися чинити щось Якову, чи добре, чи лихе».

25І наздогнав Лаван Якова. Яків же поставив намет свій на Височині, а Лаван із родичами своїми отаборився в гірському краї Ґілеад.

26І сказав Лаван до Якова: «Що це ти надумав, тримаючи мене в невіданні та повівши дочок моїх, немов полонянок меча?

27Чому ти втік потайки, і ошукав мене, і не сказав мені? Я відпустив би тебе з урочистою музикою, з бубном та лірою».

28Ти навіть не дав мені поцілувати родину мою на прощання! Нерозумно вчинив ти це.

29В моїй силі вчинити вам лихо; але Бог батька твого минулої ночі сказав мені: «Стережися чинити щось із Яковом, чи добре, чи лихе».

30Гаразд, ти мусив піти, бо тужив за домом батька свого; але навіщо ти вкрав богів моїх?»

31Яків відповів Лаванові, кажучи: «Я боявся, бо думав, що ти силою відбереш від мене дочок своїх.

32Але той, у кого знайдеш ти богів своїх, не залишиться живим! Перед очима рідні нашої вкажи, що є твого в мене, і забери собі». Яків бо не знав, що Рахіль украла їх.

33І ввійшов Лаван у намет Якова, і в намет Лії, і в намети двох служниць, але не знайшов їх. Вийшовши з намету Лії, він увійшов у намет Рахілі.

34Рахіль же тим часом узяла ідолів, поклала їх у верблюжу подушку й сіла на них; і обнишпорив Лаван увесь намет, але не знайшов їх.

35Бо вона сказала батькові своєму: «Нехай не прогнівається пан мій, що я не можу встати перед тобою, бо зі мною діється за звичаєм жіночим». Так він шукав, але не зміг знайти пророчих ідолів.

36Тоді розгнівався Яків і висловив докір Лаванові. Обізвався Яків і сказав Лаванові: «Який злочин мій, яка провина моя, що ти так затято переслідуєш мене?

37Ти обнишпорив усі мої речі; що ж знайшов ти з усього начиння дому твого? Поклади це тут, перед моєю ріднею і твоєю ріднею, і нехай вони розсудять поміж нами двома.

38«Ось двадцять років я був у служінні твоєму; вівці твої й кози твої не викидали, і баранів з отари твоєї я не споживав.

39Розтерзаного звірами я ніколи не приносив тобі; я сам відшкодовував утрату; ти домагався того від мене, чи вкрадене вдень, чи вкрадене вночі.

40Часто палюча спека нищила мене вдень і мороз уночі; і сон тікав від очей моїх.

41З тих двадцяти років, що перебував я в домі твоєму, служив я тобі чотирнадцять літ за двох дочок твоїх і шість літ за отари твої; а ти змінював плату мою раз у раз.

42Якби не Бог батька мого — Бог Авраама і Страх непевний. Ісаака — був зі мною, ти нині відпустив би мене порожнім. Але на біду мою й труд рук моїх зглянувся Бог — і розсудив минулої ночі».

43Тоді Лаван озвався і сказав до Якова: «Дочки — це мої дочки, діти — це мої діти, і отари — мої отари; все, що ти бачиш, — моє. Та що я можу вчинити нині для дочок моїх чи для дітей, яких вони породили?

44Ходи ж, укладемо завіт, ти і я, щоб був він свідком між мною і тобою».

45Тоді Яків узяв камінь і поставив його як стовп.

46І сказав Яків братам своїм: «Назбирайте каміння». І взяли вони каміння та зробили могилу; і споживали там їжу біля тієї могили.

47І назвав її Лаван Єґар-Сагадута, а Яків назвав її Ґал-Ед.

48І проголосив Лаван: «Ця могила — свідок між мною і тобою цього дня». Тому й названо ім'я їй Ґал-Ед;

49і [було названо] Міцпа, бо він сказав: «Нехай БОГ сторожить, пов'язане з міцпа (Міцпа). між мною і тобою, коли ми не бачитимемо один одного».

50Якщо ти кривдитимеш моїх дочок або візьмеш інших дружин, окрім моїх дочок, — хоч і немає нікого поруч, пам’ятай: саме Бог буде свідком між тобою і мною».

51І сказав Лаван Якову: «Ось цей насип і ось цей стовп, що я поставив між тобою і мною:

52цей насип буде свідком і цей стовп буде свідком, що ані я не перейду до тебе за цей насип, ані ти не перейдеш до мене за цей насип і цей стовп зі злим наміром.

53Нехай Бог Авраама і бог Нахора» — божества їхніх предків — «розсудять між нами». І поклявся Яків Страхом непевним. батька свого Ісаака.

54Тоді Яків приніс жертву на Висоті й покликав родичів своїх спожити їжу. Після трапези вони провели ніч на Висоті.