КНИГА ЕККЛЕЗІАСТА 6 · Марнота життя

1Є лихо, яке я бачив під сонцем, і тяжке воно для смертних:

2що Бог часом дарує людині багатство, маєток і достаток, так що не бракує їй нічого, чого лиш пожадає її апетит, але Бог не дає їй насолодитися тим; натомість чужинець насолоджується тим. Це марнота й тяжке лихо.

3Навіть якщо породить людина сотню дітей і проживе багато літ — скільки б не склали дні її років, та якщо горло її не насититься багатством її, я кажу: Недоносок, хоч йому й не судилося поховання, щасливіший за неї.

4Бо приходить він у марноту і в темряву відходить, і саме ім'я його темрявою покрите,

5хоч він ніколи не бачив і не пізнав сонця, йому краще, ніж тому, —

6так, навіть якби той прожив двічі по тисячі років, але ніколи не наситився втіхою! Бо хіба не в одне місце прямують обоє?

7Увесь заробіток людини — для [наповнення] рота, проте горло не насичується.

8Яку ж перевагу має тоді мудрий над нерозумним, яку перевагу мають злидарі, котрі знають, як поводитися в житті?

9Чи бенкет очей важливіший за гонитву за бажанням? Це також марнота і гонитва за вітром.

10Що б не діялося, воно було призначене давно, і було відомо, що воно станеться; що ж до людства, не може воно змагатися з Тим, Хто сильніший за нього.

11Часто багато розмов означає багато марноти. Яка з того користь людині?

12Хто взагалі може знати, що найкраще для людей чинити в житті — нечисленні дні цього скороминущого життя? Бо і сирійське meṭṭol; і див. 8.13. хто може сказати, що готує для них майбутнє під сонцем?