КНИГА ЕККЛЕЗІАСТА 4 · Зло гноблення

1І знову побачив я всі утиски, що кояться під сонцем: сльози впокорених, і нікому їх утішити; і владу їхніх гнобителів, і нікому їх утішити.

2Тоді визнав я тих, хто давно упокоївся, щасливішими за тих, хто досі живе;

3а щасливішим за обох — того, хто ще не прийшов у буття і ніколи не бачив тих лих, що діються під сонцем.

4І побачив я також, що всякий труд і всяка вправна праця походять від заздрощів людей один до одного — і це марнота та гонитва за вітром!

5[Правда,] Безглузді складають руки свої І мусять їсти власну плоть.

6[Та не менш правдиво,] Краща жменя втіхи, Ніж дві пригорщі праці, що є гонитвою за вітром.

7І бачив я ще й таку марноту під сонцем:

8випадок людини самітньої, без жодного супутника, у котрої немає ні сина, ні брата; а проте вона накопичує багатство без краю, і око її не насититься скарбами. Для кого ж тоді накопичує вона, позбавляючи себе насолоди? І це марнота та невтішне діло.

9Двом краще, ніж одному, бо вони мають більшу нагороду від праці своєї.

10Бо якщо вони впадуть, один підійме іншого; але горе тому, хто самотній і впаде, не маючи товариша, який би допоміг!

11Також коли двоє сплять разом, їм тепло; але як зігрітися тому, хто сам?

12І якщо хтось нападе, удвох устоять проти нього. І потрійна мотузка не скоро порветься!

13Кращий убогий, але мудрий юнак, аніж старий, але нерозумний цар, який уже не вміє прислухатися до пересторог.

14Бо перший може вийти з темниці, щоб стати царем; тоді як другий, навіть народжений для царства, може зубожіти. як дієслово; пор. Пс. 34.11.

15[Проте,] роздумав я про всіх живих, що ходять під сонцем, із тим юним наступником, що стає на його місце.

16Незліченними є сонмища всіх тих, хто передував їм; та й прийдешні покоління не звеличатимуть його. Бо і це — марнота та гонитва за вітром.

17Не квапся надміру йти до Дому Божого: прийнятнішим є послух, аніж жертва безумців, бо вони не знають нічого, [окрім] як чинити зло.