КНИГА ЕККЛЕЗІАСТА 2 · Марнота насолод

1Сказав я собі: «Ходи, дам я тобі спізнати веселощів. Скуштуй радості!» Та й це, виявилося, марнота.

2Про гульбу сказав я: «Вона шалена!», а про веселощі: «Яка з них користь?»

3Я наважився напоїти тіло своє вином і триматися глупоти, поки розум мій керував із мудрістю, аби довідатися, що краще для смертних чинити за тих небагатьох днів життя під небом.

4Я помножив майно своє. Я збудував собі доми й насадив виноградники.

5Я розбив собі сади й гаї, у яких насадив усіляких плодових дерев.

6Я влаштував собі водойми, щоб зрошувати з них ліс, що буйно поростав деревами.

7Я купив собі рабів і рабинь, і придбав домочадців. Також я надбав більше великої і дрібної худоби, ніж усі, що були переді мною в Єрусалимі.

8Я ще назбирав срібла й золота та скарбів царів і провінцій; завів собі співаків і співачок, а також розкоші простолюду — скрині трапляється лише тут у Біблії; у Мішні це означає рід скрині. і скрині з ними.

9Отак я здобув більше багатства, ніж будь-хто переді мною в Єрусалимі. До того ж моя мудрість зосталася зі мною:

10Я не боронив очам моїм нічого, чого б вони просили, і не відмовляв собі в жодній утісі; ба більше, я мав утіху від усього мого багатства. І це було все, що я здобув зі свого багатства.

11Тоді мої думки навернулися до всіх надбань, що їх створили мої руки, до багатства, яке я набув і заробив, — і о, все це було марнотою й гонитвою за вітром; не було жодної справжньої користі під сонцем!

12Бо якою буде людина, що прийде на зміну тому, хто править над збудованим здавна?Мої думки також звернулися до оцінювання мудрості, і безумства, і глупоти.

13Я побачив, щоМудрість переважає глупоту,Як світло переважає темряву;

14У мудрих очі в їхній голові,Тоді як нерозумні ходять у темряві.Але я також збагнув, що однакова доля чекає на них усіх.

15Тож я розважив: «Доля нерозумного призначена й мені; то яка ж мені користь, що я був мудрим?» І дійшов я висновку, що й це марнота,

16бо мудрого, так само як і нерозумного, не пам'ятатимуть вічно; бо з плином прийдешніх днів обидва забудуться. Леле, мудрий помирає так само, як і нерозумний!

17І зненавидів я життя. Бо засмутило мене все, що діється під сонцем, бо все це марнота й гонитва за вітром.

18Так само зненавидів я все багатство, якого набував під сонцем. Бо мушу лишити його людині, що прийде після мене —

19— і хто знає, мудрою вона буде чи нерозумною? — і вона володітиме всім багатством, якого я набув працею своєю та мудрістю під сонцем. І це марнота.

20І дійшов я до того, що серцем моїм зневірився в усьому набутку, якого здобув під сонцем.

21Бо часом людина, чий набуток здобутий мудрістю, знанням та вмінням, мусить передати його в уділ тому, хто не трудився для нього. І це марнота, і велике зло.

22Бо що ж мають смертні за всю свою працю й турботу серця, якими трудяться під сонцем?

23Усі їхні дні думки їхні — скорбота й сердечний біль, і навіть уночі їхній розум не має спочинку. І це марнота!

24Немає нічого вартісного для смертних, окрім як їсти й пити та дарувати собі втіху зі своїх статків. І навіть це, помітив я, походить від Бога.

25Бо хто їсть і хто зазнає насолоди, крім мене?, «з Божого діяння».

26Тому, власне, хто вгодний [Богу], дається мудрість і проникливість для втіхи; тоді як тому, хто невгодний, дається спонука збирати й нагромаджувати — лише для передання тому, хто вгодний Богові. Це теж марнота і гонитва за вітром.