КНИГА ЕККЛЕЗІАСТА 1 · Усе — марнота

1Слова Когелета, сина Давидового, царя в Єрусалимі.

2Цілковита марнота! — сказав Когелет — Цілковита марнота! Все марнота!

3Яка справжня користь людствуВ усякому надбанні зазвичай має це значення в Екклезіясті; пор. Пс. 105.44. що надбали вони під сонцем?

4Одне покоління відходить, інше приходить,А земля зостається незмінною повік.

5Сонце сходить, і сонце заходить —І лине назад туди, де воно сходить.

6На південь віючи,Повертаючи на північ,Вічно кружляючи віє вітер;На коловорот свій вітер повертається.

7Усі потоки течуть у море,Та море не переповнюється;До місця, [з] якого вони течуть,Потоки вертаються знову.

8Усі такі речі стомливі:Ніхто ніколи не зможе виповісти їх;Око ніколи не насититься видінням,Ані вухо наповниться слуханням.

9Лише те станеться,Що сталося,Лише те відбудеться,Що відбулося;Немає нічого новогоПід сонцем!

10Часом буває річ, про яку кажуть: «Поглянь, ось нове!» — воно вже було споконвіку, у віках, що минули перед нами.

11Про перших немає пам'яті; так само й про тих, що будуть пізніше, не лишиться більше пам'яті, ніж у значенні «як», пор. 2.16; 7.11; Йов 9.26. про тих, що настануть на самому кінці.

12Я, Когелет, був царем над Ізраїлем у Єрусалимі.

13Я прихилив серце моє, щоб дослідити й мудрістю розвідати все, що коїться під сонцем. — То тяжка турбота, яку Бог дав смертним, щоб побиватися нею!

14Я бачив усі діла, що чиняться під сонцем, і ось, усе марнота та гонитва, «пасти». за вітром:

15Криве не може стати прямим,Нестачу не можна надолужити.

16Я сказав у собі: «Ось я став багатшим і мудрішим за кожного, хто правив переді мною над Єрусалимом, і розум мій ревно увібрав мудрість і знання».

17І спрямував я розум свій, щоб пізнати мудрість і пізнати безумство та глупоту. І дізнався я — що й це було гонитвою за вітром:

18Бо коли зростає мудрість, зростає скорбота;Примножувати знання — це примножувати сердечний біль.