ПЯТА КНИГА МОЙСЕЯ 32 · Пісня Мойсея

1Вчуйте, небеса, і я промовлятиму; нехай земля почує слова, що мовлю я!

2Нехай поллється, мов дощ, моє повчання, нехай спаде, мов роса, мова моя, як злива на парости юні, як краплі на траву.

3Бо ім'я ВІЧНОГО я проголошую; віддайте славу нашому Богові!

4Скеля! — чиї діла досконалі, воістину, всі чиї путі справедливі; вірний Бог, без неправди, істинний і праведний справді.

5Негідні діти — це лукаве, розбещене покоління — їхня ницість виявилася оманливою перед Богом.

6Чи цим відплачуєте ви БОГУ, о нерозумний і нетямущий народе? Чи не Він Отець, що створив тебе, — сотворив тебе і утвердив тебе!

7Згадай дні прадавні, розваж про роки минулих поколінь; запитай свого батька, і він сповістить тобі, своїх старців, і вони скажуть тобі:

8Коли Всевишній давав народам їхні оселі й розділяв людський рід, межі народів були встановлені згідно з ліком Ізраїля.

9Бо частка ВІЧНОГО — народ цей; Яків — власний спадок Бога.

10[Бог] знайшов їх у пустельному краї, у порожній виючій пустці — оточив їх турботою, наглядав за ними, беріг їх, як зіницю ока.

11Немов орел, що підіймає гніздо своє, ширяючи над своїми малятами, так розпростер [Бог] крила й узяв їх, поніс їх на своїх перах;

12ВІЧНИЙ сам один провадив їх, і не було поруч чужого божества.

13[Бог] возніс їх на висоти землі, щоб живилися врожаєм земним; насичуючи їх медом зі скелі й оливою з крем'янистої кручі,

14Маслом від корів та молоком від отар; з найкращими ягнятами, і баранами башанськими, і козлами; з найдобірнішою пшеницею — і піниста кров винограду була твоїм напоєм.

15І розтовстів Єшурун, і став брикатись — розтовстів ти, згрубів і заплив непевно. — І покинули вони Бога, що створив їх, І зневажили Скелю опори своєї.

16Розпалили гнів чужими богами, Роздратували Його гидотами.

17Приносили жертви демонам, не-богам, Богам, яких ніколи не знали, Новим, що прийшли нещодавно, Які не лякали батьків ваших. пропонується читання «Яких батьки ваші не знали».

18Скелею, що породила тебе, знехтував ти, Забув Бога, що в муках дав тобі життя.

19БОГ побачив це і обурився, І зневажив цих синів і дочок.

20[Бог] сказав: Сховаю Я Своє лице від них, І побачу, який буде кінець їхній. Бо вони — поріддя зрадливе, Діти, в яких немає вірності.

21Вони розпалили Мій гнів не-богами, Обурили Мене марнотами своїми; Я ж розпалю їхній гнів не-народом, Обурю їх народом нерозумним.

22Бо вогонь запалав у Моєму гніві І спалахнув до глибин Шеолу, Пожер землю та врожай її, І спопелив підніжжя гір.

23Я нагромаджу лиха на них, Витрачу стріли Мої на них:

24Виснажливий голод, люту пошесть, Смертоносний мор і хижих звірів Напущу Я на них, Разом із отруйними повзунами праху.

25Ззовні меч позбавлятиме життя, А в оселях пануватиме жах — Як для юнака, так і для діви, Як для немовляти, так і для сивобородого старця.

26Я міг би звести їх нанівець, непевно. Знищити пам'ять про них серед роду людського,

27Якби не зневага ворогів, Їхніх супротивників, які могли б хибно витлумачити І сказати: «Наша власна рука взяла гору; Нічого з цього не вчинив БОГ!»

28Бо вони — народ, позбавлений глузду, І немає в них жодного розмислу.

29Якби мудрими були, вони б поміркували над цим,Збагнули б своє майбутнє:

30«Як міг би один переслідувати тисячу,Або двоє обернути на втечу десять тисяч,Якби Скеля їхня не продала їх,БОГ не віддав би їх?»

31Бо їхня скеля не як наша Скеля,За власним розсудом наших ворогів. («власний розсуд») див. Вих. 21.22; пор. Бут. 48.11.

32О! Виноградна лоза їхня — від Содому,І з виноградників Гоморри;Ягоди їхні — отрута,Гіркі грона їхні.

33Вино їхнє — отрута зміїна,Нещадний яд гадючий.

34Ось, усе це складено в Мене,Запечатано в Моїх сховищах,

35Для Моєї помсти та відплати,У час, коли похитнеться нога їхня.Бо близький день лиха їхнього,І доля квапиться на них.

36Бо БОГ судитиме народ СвійІ помститься за рабів Своїх,Побачивши, що сила їхня вичерпалась,І не лишилося ні раба, ні вільного.

37[Бог] скаже: Де їхні боги,Скеля, в якій шукали вони прихистку,

38Що споживали лій жертвопринесень їхніхІ пили вино виливів їхніх?Нехай же встануть вам на поміч,Нехай стануть щитом для вас!

39Погляньте ж нині, що Я, Я — Той;І немає бога, крім Мене.Я позбавляю життя і дарую життя;Я вразив — і Я зцілю:І ніхто не визволить із Моєї руки.

40Ось, зводжу Я Свою руку до небаІ промовляю: Як живу Я повіки,

41Коли нагострю Мій блискучий мечІ рука Моя візьметься за суд,Здійсню помсту над ворогами Моїми,Відплачу тим, хто відкидає Мене.

42Уп’ю Я Свої стріли кров’ю —Тоді як Мій меч пожиратиме плоть —Кров’ю вбитих і полонених,Від довгокосих ватажків ворожих.

43О народи, прославте народ цей!Бо [Бог] помститься за кров слуг цих,Вчинить помсту супротивникам,І очистить землю народу цього. «сльози» припускає переклад «І зітре сльози з народу Божого». Пор. Іс. 25.8.

44Прийшов Мойсей разом з Осією, сином Нуна, і виголосив усі слова цієї пісні до слуху народу.

45І коли закінчив Мойсей виголошувати всі ці слова до всього Ізраїля,

46він сказав їм: Прийміть до серця всі ті слова, якими я свідчив вам цього дня. Заповідайте їх дітям вашим, щоб вони пильнували виконувати всі приписи цього Вчення.

47Бо це не марна річ для вас: це саме ваше життя; через це ви довго житимете на землі, для заволодіння якою ви переходите Йордан.

48Того самого дня БОГ промовив до Мойсея:

49Зійди на ці висоти Аварим, на гору Нево, що в моавській землі навпроти Єрихона, й оглянь землю Ханаанську, яку Я даю синам Ізраїлевим у володіння.

50І помри на горі, на яку ти сходиш, і приєднайся до своєї рідні, як помер брат твій Аарон на горі Гор і приєднався до своєї рідні;

51бо ви обидва зрадили Мені серед синів Ізраїлевих біля Вод Меріви в Кадеші, у пустелі Цін, тим, що не явили Моєї святості серед синів Ізраїлевих.

52Здалеку оглядатимеш ти цю землю, але не ввійдеш туди — в ту землю, яку Я даю синам Ізраїлевим.