1. Відчай Арджуни

1Дхрітараштра мовив: «О Санджає, що вчинили мої люди і Пандави, зібравшись разом на священному полі Курукшетри, спраглі до битви?»

2Санджая мовив: Цар Дурйодхана, угледівши військо Пандавів у бойовому ладу, підійшов до свого вчителя Дрони і промовив такі слова.

3Поглянь, о вчителю, на це могутнє військо Пандавів, вишикуване сином Друпади, твоїм тямущим учнем.

4Там (у тому війську) — герої, великі лучники, як-от Бхіма та Арджуна; Ююдхана, Вірата і Друпада, могутній воїн;

5Дхріштакету, Чекітана, доблесний цар Каші, Пуруджіт, Кунтібходжа та Шайб'я, найкращий серед мужів;

6Юдхаманью, доблесний, і Уттамауджас, сильний; а також син Субхадри та сини Драупаді — усі могутні воїни.

7Знай же, о найкращий із Брахманів, тих, хто визначний на нашому боці, — тих, хто є воєначальниками мого війська. Я назву їх, щоб освіжити твою пам'ять.

8Ти сам, Бхішма, Карна, переможний Кріпа, Ашваттхама, Вікарна та Джаядратха, син Сомадатти;

9І є багато інших героїв, готових віддати своє життя заради мене. Усі вони — знавці у володінні розмаїтою зброєю та вправні в битві.

10Наша сила недостатня, хоч і захищена Бхішмою, тоді як їхня сила достатня, захищена Бхімою.

11Тому всі ви, непохитно зайнявши свої місця у відповідних підрозділах, маєте захищати Бхішму за всяку ціну.

12Тоді доблесний дід Бхішма, найстарший у роду Куру, заревів, мов лев, і засурмив у свою мушлю, аби підбадьорити Дурйодхану.

13Тоді вмить загули мушлі, литаври, сурми, бубни та ріжки, і звук той був страхітливий.

14Тоді Шрі Крішна та Арджуна, що стояли на своїй величній колісниці, запряженій білими кіньми, засурмили у свої божественні мушлі.

15Шрі Крішна засурмив у свою мушлю, Панчаджанью, Арджуна — у Девадатту, а Бгіма грізних діянь засурмив у свою велику мушлю, Паундру.

16Цар Юдгіштхіра, син Кунті, засурмив у свою мушлю, Анантавіджаю, а Накула та Сахадева засурмили у свої мушлі, Суґхошу та Маніпушпаку.

17І цар Каші, верховний лучник, і Шікганді, могутній воїн, Дгріштадьюмна та Вірата; і Сатьякі, непереможний;

18Друпада й сини Драупаді, а також могутньорукий син Субгадри — усі, о Царю, знову й знову сурмили кожен у свою мушлю.

19І той бурхливий гомін, лунаючи крізь небо й землю, розпанахав серця синів Дгрітараштри.

20Тоді Арджуна, чий стяг вінчав Хануман, споглядаючи вишикуваних синів Дгрітараштри, узяв свій лук, коли вже починали летіти стріли.

21І мовив він, о Володарю Землі, такі слова до Шрі Крішни: Арджуна сказав: «Постав мою колісницю, о Крішно, поміж двома військами,

22Аби я міг розгледіти тих, хто стоїть тут, жадаючи битви, і знати, з ким мені належить битися в цій ратній справі.

23Я прагну бачити тих, хто зібрався тут і готовий битися в цій битві, аби догодити зломисному синові Дгрітараштри».

24Санджая сказав: Так звернений Арджуною, Шрі Крішна поставив найкращу з колісниць між двома військами, перед очима Бхішми, Дрони та всіх інших царів, о Дгрітараштро. Потім Він мовив: «О Арджуно, споглянь цих зібраних Кауравів».

25Санджая сказав: Так звернений Арджуною, Шрі Крішна поставив найкращу з колісниць між двома військами, перед очима Бхішми, Дрони та всіх інших царів, о Дгрітараштро. Потім Він мовив: «О Арджуно, споглянь цих зібраних Кауравів».

26Тоді Арджуна, поглянувши туди, побачив стоячих там батьків, дідів, учителів, дядьків, братів, синів, онуків і товаришів.

27Тестів і дорогих друзів в обох військах; коли Арджуна побачив усіх цих родичів, вишикуваних до бою,

28Він сповнився глибокого співчуття і мовив ці слова у відчаї:

29Мої члени ослабли, в устах моїх пересохло, тіло моє тремтить, і волосся моє стає дибки.

30Лук Ґандіва вислизає з моєї руки, і шкіра моя палає. Я більше не можу стояти. Здається, розум мій паморочиться.

31Я бачу, Крішно, зловісні знамення. Я не передбачаю блага від убивства моїх родичів у битві.

32Я не бажаю ані перемоги, ані царства, ані насолод. Що нам за діло до царства, о Крішно, чи до втіх, чи навіть до самого життя?

33Ті, заради кого ми прагнемо царства, втіх і насолод, стоять тут на війні, зрікаючись життя і багатства.

34усі вони мають вважатися немов власне «я». Вчителі, батьки, сини, діди, дядьки, тесті, онуки, свояки та інші родичі — усі вони мають вважатися немов власне «я».

35Я не вбив би їх, навіть якби вони вбили мене, заради панування над трьома світами — тим паче заради цієї землі, о Крішно?

36Якщо ми вб'ємо синів Дхрітараштри, яка радість буде нам, о Крішно? Лише гріх упаде на нас, якщо ми вб'ємо цих злочинних убивць.

37Тому не личить нам убивати рідних наших, синів Дхрітараштри. Бо якщо ми вб'ємо своїх родичів, о Крішно, як зможемо ми бути щасливими?

38Хоч ці люди, чий розум затьмарений жадобою, не бачать зла у винищенні роду і гріха у зраді друзів,

39Чому б нам не навчитися уникати цього злочину — нам, які ясно бачать зло у знищенні роду, о Крішно?

40Із загибеллю роду гинуть його споконвічні звичаї, а коли гинуть звичаї, беззаконня охоплює весь рід.

41Коли панує беззаконня, о Крішно, жінки роду розбещуються; коли ж жінки розбещуються, постає змішання станів.

42Це змішання станів веде до пекла як сам рід, так і його руйнівників; бо духи предків їхніх занепадають, позбавлені ритуальних приношень їжі та води.

43Через гріхи губителів роду, які спричиняють змішання станів, нищаться споконвічні звичаї родів і станів.

44Для тих же, чиї закони роду зруйновані, судилося перебування в пеклі, о Крішно; так ми чули.

45О горе! Ми зважилися вчинити великий гріх, бо ладні вбити своїх рідних через жадобу влади та насолод.

46Якщо добре озброєні сини Дхрітараштри вб'ють мене в бою, беззахисного й беззбройного, це було б краще для мене.

47Санджая сказав: Промовивши так на полі битви, Арджуна відкинув свій лук і стріли та сів на сидіння колісниці, з серцем, переповненим скорботою.