КНИГА ЕСТЕРИ 7 · Естер благає за свій народ

1І прийшов царь із Аманом гоститись у царицї Естери.

2І сказав царь Естері так само й на другий день, як напився вина: Чого ти бажаєш, царице Естеро? воно буде тобі дано; яка ж твоя просьба? Хоч би й до половини царства, воно буде здїйснене.

3І відповіла цариця Естер і сказала: Коли я, царю, найшла ласку в очах твоїх, і коли цареві до вподоби, то нехай буде дароване менї життє моє по мойму бажанню, й народ мій, по просьбі моїй!

4Бо видані ми, я й народ мій, щоб нас вигубити, повбивати і занапастити. Коли б ми були запродані в невольників та невольниць, я б мовчала, хоч ворог не надоложив би шкоди цареві.

5І відповів царь Артаксеркс і сказав цариці Естері: Хто ж то такий, і де той, що поважився в серцї свойму таке вчинити?

6І відказала Естер: Ворог і супротивник — то сей злющий Аман! І затрусився Аман перед царем та царицею.

7І встав царь від гостини в гнїві своєму й пійшов у сад коло палати; Аман же зістався благати царицю Естеру за життє своє, бо бачив, що йому від царя призначена вже гірка доля.

8Як же царь вернувся з саду коло палати в дім гостини, припав був Аман до ложа, де знаходилась Естер. І сказав царь: Навіть і царицю хоче знасилувати вдома в мене! Тільки що вийшло слово з уст царевих, а вже й закрили Аманові лице.

9І сказав Харбона, один із скопцїв при цареві: Он і дерево, що його зготував Аман про Мардохея, що говорив на добро для царя, стоїть коло Аманового дому, заввишки на пятьдесять локот. І звелїв царь: Повісьте його на ньому!

10І повісили Амана на дереві, що він приладив про Мардохея. І вгамувався гнїв у царя.