Звідки береться кисень, яким ми дихаємо?

Коротка відповідь

Океани дають дуже велику частку кисню на Землі. Часто кажуть, що приблизно половину. Решта надходить від лісів, трав та інших рослин. Це округлені описи, а не точний облік, але картина ясна: кисень, яким ми дихаємо, походить з океанів, лісів і трав нашої власної планети.

Якщо ви сподівалися на єдине місце на карті, його немає. Запас розподілений по всій Землі, а велика його частина приходить з океанів, яких більшість із нас рідко бачить.

Варто прямо сказати, чим ця стаття не є. Це не наукова таблиця. Цифри тут — буденні оцінки: океани приблизно половину, решту дають наземні рослини. Хто хоче точних чисел, нехай звернеться до праць учених, що вивчають Землю. Ми хочемо поділитися картиною, бо її легко запам’ятати і легко за неї дякувати.

Дар, що приходить здалеку

Природно уявляти, що кисень, яким ви дихаєте, береться від дерев за вашим вікном. Ці дерева важливі. Але атмосферу постійно перемішують вітри, тож повітря, яким ви дихаєте сьогодні, нещодавно могло бути над іншим материком. Кисень, який ви вдихаєте, не має адреси. Його роздають із одного спільного неба.

Тут варто зупинитися. Десь є океан, якого ви, можливо, ніколи не побачите, і ліси, до яких ви ніколи не потрапите. Ваш ранковий подих, можливо, чимось їм зобов’язаний. Близько 8 мільярдів людей одночасно користуються тими самими джерелами. Ніхто не виставляє рахунку, і нікого не треба просити.

Уявіть це як спільне господарство. У домі багато людей користуються тими самими кімнатами, тією самою водою, тим самим теплом, і ніхто не веде обліку, хто чим скористався. Земля трохи схожа на такий дім. Це один дім із дуже великою родиною, близько 8 мільярдів людей, і повітря серед перших його дарів.

Чому ми цього майже не помічаємо

Ми помічаємо те, чого бракує, а не те, що є завжди. Подих такий рівний і тихий, що розчиняється на тлі, і багато людей проживають цілий день, жодного разу про нього не подумавши. А проте це перший дар дня й останній, і він нічого від нас не вимагає. Спробуйте маленький тест. Наступного разу, коли будете зайняті, запитайте себе, коли ви востаннє думали про свій подих. Якщо відповідь «не пам’ятаю», це нормально, і турбуватися нема про що.

Помітити — це й є все запрошення. Вам не треба нічого розв’язувати цієї миті. Треба лише побачити, що вам дають щось знову і знову, цілий день. Цього досить, щоб почати.

Що може дати подяка

Вдячність досліджували. У статті Emmons і McCullough 2003 року, опублікованій у Journal of Personality and Social Psychology, люди, які регулярно записували, за що вони вдячні, частіше повідомляли, що почуваються краще, ніж люди з контрольних груп. Дослідження було не про подих. Але подих, мабуть, найпростіше, за що можна дякувати: він завжди є, він безкоштовний, і йому не потрібна особлива нагода. Подяці не потрібні гучні слова. Вони можуть бути короткими й тихими: дякую за цей подих.

Повільне дихання — ще одне, що розглядали дослідники: деякі дослідження пов’язують його з відчуттям спокою. Ми згадуємо про це обережно й нічого не обіцяємо. Якщо ви зупинитеся, повільно подихаєте й подумаєте про океани та ліси, ви зробите щось просте, що багато людей описують як заспокійливе. Ось маленький спосіб це спробувати:

• Зупиніться на мить і зробіть один повільний вдих.
• Подумайте про океани, ліси й трави, які допомогли йому з’явитися.
• Видихніть і скажіть «дякую» — своїми словами і своєю мовою.

Кожен подих — дар нашого спільного дому. Щоб це помітити, потрібна одна хвилина.